Ще у старі добрі доковідні часи ми з дружиною поїхали до Барселони. Зустріти новий рік і просто погуляти.
Одного дня, йдучи під вечір туристичною La Rambla, помітили якусь чергу, що стояла на вході до звичайного двору. Будинок на вигляд ніяк не тягнув на пам’ятку архітектури. Але цікавість взяла свою і ми зайшли у двір. На мій подив, будинок було побудовано навколо кількох колон часів Римської імперії. Тобто у людей прямо в будинку, де сходи, стирчать величезні колони, яким понад дві тисячі років. І туристи, хто про це знає, заходять зробити незвичне фото.
Знаєте, мене дуже вразила ця обставина. Наскільки місто зберігає історичний спадок. Зробити окремий проєкт будинку, який би врахував збереження минулого. Не знести, не закопати, видавши папірець «не має історичної та культурної цінності». Зберегти і охороняти.
Бо місто розуміє, як працює туризм, що це – один з найкрутіших постійно діючих ресурсів, на якому можна заробляти століттями. Загалом, дуже багато країн це усвідомлює. Так, туризм – це гра в довгу. Але і надовго одночасно. Справжні чи маркетингом вигадані локації манять мільйони туристів, які залишають сотні мільйонів доларів.
Балкон у Вероні. Де точно не було подій, про які говорить легенда. Ймовірно, це вигадка Шекспіра. Щороку Casa di Giulietta відвідує понад три мільйони туристів. Верона отримує понад мільярд (ні, це не помилка) доларів на рік від туризму.
Варшава рекламує Старе місто (майже точна копія площі Ринок у Львові), музей науки, інноваційні технологічні розваги. Щороку місто відвідує понад 20 млн туристів (якщо врахувати і одноденні візити), наповнюючи бюджет столиці Польщі майже на три мільярди євро. Порівняно зі Львовом Варшава має приблизно в десять разів менше історичних дестинацій.
Прага зберегла історичні локації, там заборонено їх перебудовувати, руйнувати чи зносити. Щороку туристи в місті лишають від шести до восьми мільярдів євро.
Хто був у Будапешті знає – особливо нема що подивитись, більшість локацій – сучасна інтерпретація історії, пострадянське минуле. Шість мільйонів туристів щороку, два з половиною млрд євро в скарбницю міста.
В середньому один турист у Празі лишає 700-900 євро, у Будапешті – 500-800 євро, у Варшаві – 230-250 євро.
Ці та інші міста, локації, поєднує один фактор – збереження історичної спадщини. Бо подивитись розкопки на Поштовій площі можуть приїхати мільйони, а споглядати черговий ТРЦ на цьому місці – нікому не цікаво. Але дозвіл і будівництво ТРЦ – це відразу комусь в кишеню багато.
Так, зараз війна і багато пам’яток, історичних споруд зруйновано мокшами. Але у десятки раз більше – нами, нашою владою за нашої мовчазної згоди. Тих локацій, які могли б століттями приносити прибуток. Тих унікальних пам’яток архітектури, яких більше нема ніде у світі.
Садиба Олександра Барбана – частково знесена у 2021 році. Має забудуватись ТРЦ та ЖК. Будинок Івана Уткіна – знесено того ж року. На місці планується нова забудова. Гостинний Двір – втрата автентики. Миколаївський (Херсонський) морський кадетський корпус – занедбаний та спалений. Київська фортеця – частково знищена і забудована елітними будинками. Старі садиби Подолу – виведені з реєстру пам’яток архітектури і забудовані новими ЖК. В Одесі будинок Лібмана доведений до аварійного стану. Дача Докса – попри історичну цінність знесено для будівництва багатоповерхівок. Забудова старого центру Одеси масово зноситься під нові будинки. Старий історичний центр Одеси потроху руйнується. Купа будинків – в аварійному стані. У тому числі тих, що мають унікальну архітектурну та історичну цінність. Натомість туристам пропонують прогулянки на конях, які влітку загадили всю Дерибасівську і почасти самі відкидають копита через спеку та експлуатацію.
Його величність Львів. Повсюди з історичних забудівель стирчать кондиціонери і пластикові вікна. Перші поверхи історичних споруд, які мали б генерувати туристичний трафік, замінено в угоду бізнесу. Кав’ярні та ресторани, магазини сувенірів, які переплановують будинки 18-19 століття під вимогу встановити кава-машину та льодогенератор. Але, порівняно з іншими локаціями Львів, мабуть, чи не єдиний в країні приклад системного туристичного центру.
А що ви чули про туристичний Кропивницький? Які знаєте знакові локації у Житомирі та Черкасах? Чи всі чули про Фортецю Єлизавети? Чи всі знають що класичний театр в Україні зародився саме у Кропі? Хто знає про Черкаський замок і будинок Щербини? Знаєте історію Кам’яного села і легенду про Бога, що явився бідняком та просив хліба? Про що вам говорить затоплена церква в Гусинцях? А ви в курсі, що один з кар’єрів неподалік Києва має воду кольору Мальдів? А що на межі Кіровоградської та Миколаївської областей донині зберіглось язичницьке капище і місце жертвоприношення, як за легендою дає всім жінкам діток? А під скелею, – теж легенда, таємний вхід в печеру із золотом та діамантами. І що за часів ссср туди приїздили тисячі туристів з-за кордону?
А зараз те місце занедбане, заросле лопухами.
Були в музеї ракетної техніки на Кіровоградщині? Один цей музей може отримати мільйони туристів щороку.
І таких місць в рідній Україні десятки тисяч. З готовими справжніми історичними фактами. Не треба вигадувати. Не треба маркетинг і щось правдоподібне.
Просто ми мало вивчали свою історію і уявлення не маємо, який відновлюваний ресурс у нас просто за кожним кутом.
Я виріс у селі, що має назву Копанки. Чомусь наголос на останній склад. Але його, за легендою, заснували козаки, що до Криму по сіль їздили. І викопали на цьому місці копанки, які наповнились джерельною водою – напоїти волів і втамувати спрагу подорожнім.
У цій же області є місто-примара. Майже невідоме, на відміну від Прип’яті. І цілком безпечне для любителів постапокаліпсису. Це місто цукроварів, де будували найбільший у совку завод з виробництва цукру. Колись там мешкало до 6000 працівників. Наразі – не більше 100 людей. І це неймовірна локація з точки зору туризму. Але…
Поки що влада не розуміє потенціалу українського туризму. Що це не просто розваги для людей і заробляють на цьому винятково готелі та ресторани. Це можуть бути сотні тисяч робочих місць.
Кожен турист не лише живе в готелі. Ще – користується транспортом, ходить в музеї, платить за квитки до визначних чи просто цікавих місць, купує сувенірну продукцію, продукти, мобільний зв'язок та багато іншого.
Ми маємо настільки унікальну історію, що саме туризм може генерувати 20 і 30% ВВП. Достатньо лише почати нарешті до нього ставитись не як «ото набудували готелі пани», а як до сфери економіки, самодостатньої, з безмежно відновлювальним ресурсом.
Достатньо навчити громади приймати туристів. Бо ж зараз люди часто проти – «приїдуть насмітять нахіба вона нам треба» (с). І це кажуть в селі, де може бути 200-300 тисяч туристів щороку. І залишених у громаді грошей вистачить на лікарню і школу, садочок і вулиці.
Туризм – це не лише про приватні прибутки. Це мільйони чи мільярди доларів, так необхідних бюджету країни.
Але працюватиме він за певних умов. Одна з них – збереження історії. Від архітектури до лісів, унікальних полів і ярів, ставків і річок, водоспадів і «тут жив сам…».
Туристи не поїдуть просто так подивитись нові ТРЦ і офіси. Не поїдуть до міста, де будинок 17 століття обвішаний супутниковими антенами, кондиціонерами і різного кольору пластиковими вікнами.
Колись поза моїм селом було з десяток мальовничих ярів. Там росли дикі маки, вітер гнав хвилі ковили. Ці землі були неторкані споконвіку. Зараз там вже поля кукурудзи та пшениці. Те, що могло бути унікальними локаціями, знищено назавжди.
Зараз активно забудовуються Карпати закладами гостинності. З одного боку – круто мати такий розвиток готелів. Колись кордони відкриються і до нас поїдуть іноземці.
Але є інше питання: а поїдуть вони дивитись що? Новітні готелі на фоні знищених лісів і полонин? Вітрогенератори на лисих схилах? Чи точно саме такий варіант принесе масовий туризм?
Та попри все – ми ще маємо десятки тисяч туристичних локацій, вартих світової популярності. Питання лише одне – збережемо і примножимо, чи знову вкотре змарнуємо шанс, зруйнуємо недоруйноване. І лишимо увесь історичний спадок лише в легендах. Які за кілька поколінь також зникнуть.
А тим часом на місці унікальних озер лівого берега мого рідного Києва зростає новенький ЖК. Можливо, за кілька років у світі стане популярним туризм місцями бездарного управління можливостями. Отоді заживемо.