Усе, що контактує з кров'ю, стає некошерним. Українське зерно з окупованих територій криваве від зародка до шкірки: вирощене поневоленими людьми із ризиком для життя, примусово відібране окупантом і продане з єдиною метою — підживити агресора та примножити страждання людей. Це не святкова хала.
Тим не менш 12 квітня Ізраїль дозволив захід у порт Хайфи російському балкеру ABINSK, що перевозив 43,7 тис. тонн пшениці, вивезеної з окупованих територій України. 14 квітня голова МЗС України Андрій Сибіга звернув увагу ізраїльського колеги Гідеона Саара на цей факт і наголосив на неприпустимості такої торгівлі. Втім, 27 квітня до Хайфи прибуло ще одне судно, Panormitis, на якому, за даними SeaKrime, було ще понад 6 тис. тонн пшениці та 19 тис. тонн ячменю, вивезених окупантами з України.
Тоді вже речник Міністерства закордонних справ України Георгій Тихий публічно розказав Укрінформу про «десятки» звернень стосовно цієї проблеми, які Україна направляла Ізраїлю закритими каналами. Отримана відповідь була приголомшливою. Цитуємо пана Тихого, «жодних дій Держава Ізраїль не збирається вчиняти стосовно цих вантажів й українських занепокоєнь, вважає, що українська інформація недостатня для них».
Причина, чому Україна почала публічну сварку з Ізраїлем, не у «десяти» попередніх непублічних зверненнях і не у реальній кількості партій краденого зерна, купленого ізраїльтянами. Причина — у ставленні Ізраїлю до проблеми, яке безумовно заслуговує на публічність.
Не два судна
Росії для власного споживання українське зерно не потрібне, вона стабільно входить до топ-3 світових виробників пшениці. Але українська земля родить, хоч би чиї чоботи її топтали, тому використати цей бонус окупації на користь російському бюджету — найочевидніше рішення. На початках росіяни намагалися продавати наше зерно, не криючись, не приховуючи його походження та напряму з окупованих українських портів. Утім, швидко зрозуміли, що настільки безпринципних партнерів не так уже й багато, — потрібна схема. Відібране, переважно примусом і залякуванням, у українських виробників зерно почали возити вглиб РФ суходолом, потім змішувати із російською пшеницею і продавати вже як російське зерно. Так у дивовижний спосіб російський експорт пшениці зріс із 39 млн тонн у 2020–2021 маркетинговому році до 55 млн тонн у 2023–2024 м.р. Знахабніли до того, що Москва офіційно планує збільшити цей рекорд на 50% до 2030 року. Вгадайте, за рахунок кого.
Однак змішування — це довго і дорого. А зерна валом. У якийсь момент у зерносховищах чорноморських портів настільки забракло місця, що РФ почала використовувати як зерносховища великі судна, що постійно перебували у Керченській протоці. За даними моніторингу розслідувачів ізраїльського видання Haaretz, у будь-який момент часу щонайменше п'ять таких суден постійно перебували в морі, чекаючи то на розвантаження, то на завантаження.
Тут уже ніяке змішування не потрібне. Судно-покупець поблизу Керченської протоки вимикає свою трекінгову систему (AIS), інкогніто підходить до плавучого зерносховища, завантажується, просто в морі підробляє документи про походження товару, і буквально нізвідки в синім морі виринає човен, що вже везе «неукраїнську» пшеницю з «неукраїнського» порту.
Звісно, пристойні країни такого не купують, для них факт вимкнення AIS на маршруті — вже червоний прапорець, не кажучи вже про підозрілі документи. На жаль, такі принципові не всі, тим паче що за заплющені на сумнівне походження товару очі пропонується знижка у 20–40% від ринкової вартості. Тож попит є.
Наприклад, розслідувачі Haaretz, спираючись на документи російської адміністрації, заявляють про 120 партій краденого українського зерна, які у період з листопада 2022-го по червень 2023-го були продані Сирії, Єгипту, Туреччині, Лівії, Саудівській Аравії, Тунісу та... Ізраїлю. Так, саме до Ізраїлю аж три десятки поставок, загалом 90 тис. тонн, і це лише до першої половини 2023 року.
Джерела у морських перевезеннях підтверджують результати цього розслідування та існування схеми. А джерела у дипломатичних колах, які все ж спираються на дані спецслужб, а не медіа, описують саме цю схему у згаданих уже кейсах із суднами ABINSK і Panormitis. Отже, ганебна практика не обмежилася 2023 роком, триває досі й, судячи з усього, жодним чином не обурює Ізраїль.
Недипломатична дипломатія
В обох останніх випадках українські дипломати отримали інформацію від наших правоохоронних структур і відреагували моментально — надали ізраїльській стороні супутникові знімки, всі підтверджуючі документи, що до порту Хайфи йде вантаж із краденим українським зерном. У відповідь отримали сухе «ми прийняли до відома і чекаємо від вас запит на правову допомогу». Невдовзі отримали і запит, безпосередньо посол Ізраїлю М.Бродський. Та все завмерло.
За даними джерела ZN.UA, поки ABINSK два дні розвантажувався у порту, ізраїльтяни розказували, що «розглядають справу». Що ж, українська сторона подала ще один запит, нам неважко, ще й щодо зерна, яке вже розвантажене та ще десять днів безоплатно перебуватиме у портовому сховищі.
Замість того, щоб тимчасово затримати підозріле судно, яке ще знаходилося у внутрішніх водах Ізраїлю та перевірити документи. Замість того, щоб узяти на аналіз зерно із портового сховища та перевірити його походження (сучасні експертизи дають можливість за хімічним складом визначити рік і місце збору). От просто замість того, щоб провести стандартну для будь-якої цивілізованої країни перевірку, Ізраїль відхиляє запит України, бо він був поданий... невчасно. На бога, ми вперше вдарили в гонг, коли ABINSK ще тільки йшов до Хайфи! А потім, щоб «залагодити конфлікт», МЗС Ізраїлю ще й звинуватило українську сторону у розголошенні секретної інформації. Панове, та вже ні для кого не секрет, що ви скуповуєте крадене.
Утім, один випадок — не система, але ж невдовзі був і другий. На жаль, наші спецслужби, а відповідно, і дипломати помітили Panormitis, коли він уже пройшов Босфор, але ж не на виході з порту. Миттєво звернулися до ізраїльської сторони і знову наштовхнулися на ігнор. Мовляв, доказів недостатньо, нема юридичних підтверджень.
Як пояснює джерело ZN.UA у дипломатичних колах, збір доказів — не обов'язок дипломатів, і не існує якогось вичерпного переліку доказової бази у таких випадках. Одна сторона подає всю наявну інформацію, інша сторона має цю інформацію передати своїм слідчим органам для проведення перевірки. От тільки у нашого джерела є обґрунтовані сумніви, що в обох згаданих випадках надані Україною запити хоч комусь передавалися, що слідчі органи хоча б оком на них кинули. Бо навряд чи справедливим було б звинувачення ізраїльських спецслужб у непрофесійності — у них достатньо і компетенцій, і власних супутників для перевірки наданих Україною даних. За бажання вони легко встановили б походження цього зерна. Але бажання його розвантажити і випустити з порту судно переважило.
Чому? Уявіть, що ви завозите у країну величезну партію товару сумнівного походження з підробленими документами. Чи ризикнули б, якби не мали «друзів» у владі? Отож.
Рівень цих друзів допоможе оцінити наступна замальовка. Зустрілися якось впливові український та європейський дипломати і домовилися про спільний демарш щодо кричущого порушення. Поважний європейський дипломат офіційно запросив пояснення у порушника, щоб усе перевірити й підготуватися, але… наштовхнувся на ігнор. Демарш зрештою виявися одиночним. А нам стало зрозуміло, що криваве українське зерно Ізраїлю цінніше навіть за гарні відносини з європейцями.
Що далі?
Наразі Україна направила черговий запит про правову допомогу на ізраїльські МЗС і Мін’юст, паралельно українські юристи вже передали запит безпосередньо в Генпрокуратуру Ізраїлю. Чекаємо реакції. Враховуючи публічність протистояння, резонанс у медіа та вже анонсовані в Ізраїлі публічні акції на підтримку України проти компаній — імпортерів зерна ZENZIPER GRAINS AND FEEDSTUFFS IMPORTERS LTD та DIZENGOFF TRADING COMPANY 1952 Ltd. Самі ж компанії, за даними нашого джерела, вже офіційно звернулися до МЗС Ізраїлю з питанням, чи можуть вони завозити і це конкретне зерно, і будь-яке зерно такого штибу. Цього разу ігнор не варіант.
У гіршому випадку власник судна Panormitis, яке наразі у черзі на захід у порт, просто втече. Надто багато галасу здійнялося навколо, і арешт, попри всі попередні домовленості, стає неприємно реальним. Така собі напівперемога. Адже навряд чи він поверне вантаж РФ за законом про захист прав споживачів. Схожий випадок уже був у Лівані, там суддя, за запитом України, затримав судно з краденим зерном з окупованих територій на 48 годин. Судно тут-таки передумало і пішло розвантажуватися у Сирію.
Стовідсоткова перемога — якщо судно заарештують разом із вантажем на користь України або ж виплатять Україні грошову компенсацію за конфісковане.
Й не забуваємо про зерно із судна ABINSK, яке вже, ймовірно, відпливло. Звісно, воно вже розпродане, але від кримінальної відповідальності це не захищає. Є всі дані про те, хто його купував, куди з порту вивозив, як і на яких етапах вводив усіх в оману. Тут теж треба вимагати максимуму, щоб принаймні більше ніхто у ці порти не потикався.
Крім того, враховуючи масштаб проблем, час на повний голос заговорити про боротьбу з тіньовим зерновим флотом РФ. За даними джерела ZN.UA, вже готові переліки офшорних компаній, судновласників, імпортерів і посередників, які допомагають РФ продавати українське зерно, і всі вони будуть санкціоновані як Україною, так і ЄС. Звісно, «танкерна» епопея показала, що це лише початок шляху і на кожного санкціонованого судновласника знайдуться два на заміну, але й нічого не робити — не варіант.
Наразі офіційна позиція Ізраїлю не озвучена, а активності Гідеона Саара у соцмережах навряд можна нею вважати. Затримка зрозуміла. З політичного погляду, ситуація для Ізраїлю ахова. Такі дії загалом не дуже перегукуються з політикою «рівновіддаленості» Нетаньягу — надто очевидно, хто кому ближче. Але у розпал війни з Іраном купувати крадене зерно у РФ, яка активно підтримує той-таки Іран та офіційно звинувачує Ізраїль в агресії, — максимально недалекоглядно. Це не виправдовують ані 20% знижки, ані 40%, ані будь-які інші домовленості. У РФ з Іраном «всеохопне стратегічне партнерство», у РФ як такої — всеохопне бажання, щоб війна на Близькому Сході тривала вічно, а Ормузьку протоку завалило Еверестом. Для Росії кожен день цієї війни — це зайва копійка на її війну в Україні, і вона точно докладатиме зусиль, принаймні політичних, щоб шоу тривало. Так, поки західні розвідки фіксують лише підтримку Ірану російськими розвідданими. Але хіба цього мало для обачності? Поки судно Panormitis заходило в порт Хайфи, на посадку у Санкт-Петербурзі заходив літак із міністром закордонних справ Ірану, і, певно, не сваритися він туди прибув. Тож давно час почати цікавитися, з якої пшенички маца.
Юлія Самаєва, ДТ