19 квітня народилася моя бабуся Іра (Ярина) – мамина мама. Це вона назвала мене Любою, а ще кажуть, що я схожа на неї, у мене її очі.
За моєї пам'яті Великдень кілька разів припадав саме на цей день. І тоді бабуся святкувала подвійне свято, навіть потрійне, бо саме 19 квітня народився її син (вона казала "знайшовся").
Так сталося, що Великдень припав на 19 квітня і того року, коли бабусі не стало. Вона відійшла у засвіти 2 квітня – за два тижні до свята. І того ж місяця після Великодня з'явилася на світ моя донька, яку охрестили ім'ям бабусі.
До свята Воскресіння, як і загалом до віри, до церкви, до молитви, у бабусі Іри завжди було особливе ставлення. Вона народилася і виросла на Рівненщині ще до "совєтів", при Польщі, і прожила там понад 30 років. Тому вже тут, на Кіровоградщині, майже щонеділі та на великі свята їздила до церкви рейсовим автобусом за десятки кілометрів. (І досі пам'ятаю її коричневу сумку, балетки та плюшку, які вона берегла для цього). Перед Великоднем бабуся їхала в суботу – на "всеношну", а поверталася в неділю. Спочатку вона "христосалася", вітаючи нас зі святом.
Привітання "Христос Воскрес!" було для неї обов'язковим і незаперечним навіть тоді, коли у наших краях так ще майже ніхто не вітався. Потім ми всією сім'єю розговлялися освяченим за святковим столом, хоча по-справжньому розговлялася лише бабуся, адже вона єдина випощувала весь Великий піст, як і три інші пости.
Паски бабуся випікала із здобного тіста в печі, але ніколи не змащувала їх білком з цукром. А ще чомусь не любила ваніль і родзинки. Тому, коли вона вже була старенькою і пасками займалася мама, ми відокремлювали трохи тіста без домішок, щоб спекти паску для бабусі.
Цього року Великдень теж припав на 19 квітня. Він не такий, як завжди: на карантині, родинний, без церкви, але таки з вірою в серці. І саме цього року моя бабуся Іра-Ярина відсвяткувала б своє 100-річчя... Пам'ятаємо її і любимо.
Люба Єременко-Гонжа