Очільник Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров в інтерв’ю на Ютубі «Кий чи Аскольд. Хто відкриватиме пантеон?» сказав: "Кий не відомо хто – якийсь перевізник, чи злодюжка..." Допоможемо йому розібратися, хто такі Кий і Аскольд. Наразі уривок про Кия із книжки «Хто є хто в античній і біблійній історіях»
Англійський археолог, історик і мовознавець Леонард Вуллі в монументальній праці “Початок цивілізації людства” писав: “Орії вийшли з України і були творцями нових держав та їх культур на всіх землях, де би вони не поселилися”. Скити, кімерійці – наші Праотці-орії – не раз ходили в Азію переможними походами від Єгипту до Таймиру (і навіть Тайланду – тої землі). Помпей Трог (І ст. н. е.) писав, що скити добивалися панування над Азією тричі. Один похід дуже відомий. Є про нього згадка в Біблії, де пророк Єзекіїль пише про досконало озброєні північні орди Гога “краю Магога, князь Рошу, Мешеху та Тувалу”, які прийшли до Ізраїлю (насправді це була земля Палестини), і є простора оповідь Геродота, який підтверджує, що “скити володіли Азією впродовж двадцяти восьми років” [30, І 106].
На чолі цього походу був Кіаксар. Грецькі редактори “Історій” всіляко не хотіли, щоб світ дізнався, хто це такий, якого роду-племені. Тим не менше, не все повичищали. Зокрема, в одній главі можна прочитати, що Кіаксар “був царем сорок років, рахуючи разом із владарюванням скитів” [30, І 106]. Звідки він з’явився, можна знайти в іншому місці – Кіаксар “об’єднав навколо себе всю Горішню Азію по той бік річки Галія. Зібравши всі сили підвладних йому народів, він виступив проти Ніна, воліючи помститися на ньому за свого батька” [30, І 103]. А Горішньою Азією називалася територія від Дону до Галії (нині Інгурі, неподалік якої до сьогодні є місто Ґалі, як згадка про стару назву річки). Тобто, це східна частина Скитії.
Батьком Кіаксара, за тим самим джерелом, був Фраорт, який царював п’ятдесят три роки, володарюючи над мідійцями, персами, а також ассирійцями, “але зазнав поразки і загинув сам” [30, І 102]. Тут теж уникають згадки про скитів.
Але ми вже один раз визначали етнічну (чи територіальну) приналежність вождів за іменами, коли розглядали тему про Святі дороги – Ексампей. Зробимо і тут те саме. Можна не сумніватися, що імена Кіаксар і Фраорт зіпсовані греками. Ніхто не повинен був упізнати, хто насправді стоїть за ними. Однак в імені Кіаксар бачимо той самий компонент КС, що й в іменах скитських царів Колоксай, Арпоксай, Ліпоксай і в назві наших Святих доріг Ексампей (чи Аксиарум). Тобто, це КіаХ – Кия цар. Той самий Кий, який, за Велесовою Книгою, на Дніпрі “заснував град”, що його “населили й інші славні роди”. Натомість батька Орія греки зробили Фраортом (можливо, “ФРАкійський ОР ТО” чи “ТРЕтій ОР ТО” ). Те, що батьком Кия, Щека й Хорива був Орій і що він жив у VІІ ст. до н. е. також підтверджує Велесова Книга.
Утім, надалі грекам не вдається приховати правду і читаємо в Геродота: “Скити поширили свою владу в усій Азії. Звідти вони попрямували до Єгипту. А коли вони прибули до Сирійської Палестини, їм назустріч вийшов Псамметіх, цар Єгипту” [30, І 110-111]. Владарювання ж Псамметіха відносять на період 664-610 до н. е…
Скити повернули на єгипетський трон Псамметіха, якого був вигнав ефіопський цар Сабакос. Кіаксар залишив йому для підмоги частину війська, зокрема, іонійців та карійців, а сам отаборився у Палестині. І далі: “Іонійцям та карійцям, які подали йому допомогу, Псамметіх дав ділянки, щоб вони там мешкали одні навпроти одних на обох берегах Нілу. Це місце одержало назву Табори. І не лише він дав їм ці ділянки, але і виконав усі інші обіцянки, що їм дав” [30, ІІ 154].
Скити (іонійці та карійці) відігравали велику роль не тільки при цареві Псамметіхові, а й при його наступниках, і навіть при Амасії, який прийшов до влади через сорок сім років після Псамметіха. Як зауважував Помпей Трог, Азія платила скитам данину протягом 1500 років. Скити здійснювали неабиякий вплив на культуру й духовне життя єгиптян протягом доволі тривалого часу. Недарма дослідник історії стародавньої церкви, француз Генрі Пуеч у книжці “Нові гностичні письмена, виявлені у Верхньому Єгипті: перша інвентаризація та спроба ідентифікації” писав, що коріння єгипетської мови, культури і релігії знаходиться в Україні [237, с. 91-154].
Не випадково в давніх єгиптян було чимало спільного зі скитами, через що вони, як писав Таціт, сперечалися між собою, хто з них найдавніший у світі народ…
І саме про це йдеться у Велесовій Книзі:
Подивіться в небо і майте Птицю ту на чолі вашому,
поведе вона вас до звитяги над ворогами.
Се Богиня Небесна, і там вона удержує всіх,
а тут красується перед нами і манить барвами до синяви.
Так вона сяяла в ті часи, коли руси йшли з венедами
і несли Богів своїх за моря, де й угніздилися.
Немало градів і храмів величавих там збудували, бо були багаті.
Ті храми прикрашені золотом та сріблом,
і багатьом дерев’яним Богам віддавали честь десятиною.
І те було відомо іншим.
Вони дивилися та заздрили, і переказували іншим.
Там неживі наші родичі покояться...
Араби ходили до них і торгували на торжищах,
збагачуючись, та там і залишилися,
віддаючи отроків у підданство.
І та земля повідає ще про мерзенні війни та злі вчинки. [54, д. 18А]
Цілком очевидно, що мовиться тут про Палестину (палів стан) і міста Скитополь, Єрусалим тощо; і хто їх засновував та будував – наші родичі: пали/поляни, скити, руси, венеди. Семіти ж, в т. ч. євреї, прийшли туди на готове. А мерзенні війни та вчинки чиняться на тій землі донині, бо не можна побудувати мир на брехні і перекрученнях. Історія цього не вибачає.
АСКОЛЬД, Скальд (ім’я похідне від Скіл). Київський князь, Нестор називав його варягом та воєводою Рюрика, Ілар Хоругин теж називав його варягом, хоча зауважував, що “од греків навчений” “Аскольд жертвує Богам чужим, а не нашим”, “Аскольд злий прийшов нашу землю загарбати”, “А сей Аскольд – то ворог наш [54, д. 6Е, д. 6Є, 7Г, д. 29]. Останніми із князів у Велесовій Книзі згадуються саме Аскольд і Дір, роки життя і правління яких достеменно невідомі. За легендами, вони нібито були вбиті князем Олегом приблизно 882 р., який звинуватив їх в узурпації влади. Однак у Влескнизі вказується, що “Аскольд забив Діроса і є він один на місце те” [54, д. 29]. Деякі історики вважають, що роки правління Аскольда відзначалися активізацією літописної справи на Русі. М. Брайчевський навіть говорив про існування “Літопису Аскольда”, а Б. Рибаков у тексті Никонівського літопису (ХVІ ст.) виявив низку уривків, які нібито були фрагментами хроніки, започаткованої близько 865–866 рр. Вважається, що в червні 860 р. Аскольд організував похід на Царгород і взяв його в облогу. Проте константинопольський патріарх Фотій писав, що він ним оволодів. Той самий Фотій також повідомляв, що Аскольд підкорив сусідні народи і що при ньому було здійснене хрещення Русі. Вважається, що за часів Аскольда Русь стала врівень із Візантією та Хазарією – найсильнішими тогочасними державами і міцно утвердилася на узбережжі Чорного моря. Поховано Аскольда в Києві на місці, відоме сьогодні як Аскольдова могила. А старі перекази, – як зауважує Ілар Хоругин, – розповідають, “що приходив на Русь інший Аскольд і, ніби, було три Аскольди-воряги” [54, д. 29]. Див. Варяги, Дір, Ілар Хоругин, Нестор, Рюрик, Скіл, Хрещення Русі.