Мені в дитинстві так важко було зрозуміти – нащо вдома завжди садили багато картоплі? Запитувала. І бабуся відповідала, що я лиха не бачила, тому таке й питаю, як буде картопля в погребі – все переживемо. Що саме переживемо, мені не пояснювали. Тому я так і не знаходила відповіді на своє запитання щодо картоплі, яке й далі час від часу виникало. Бо її, картоплю, у нас не дуже то й любили, частіше готували макарони, гречку, рис...
Зараз працюю над спогадами тих, хто пережив голодомор не в моєму селі, але у нашому краї. Так от, одна жінка згадує, що їхню родину врятувала від голоду саме картопля, яку чомусь всю не відібрали. А потім ще насамкінець додає: "Я своїм дітям кажу: не лінуйтеся, садіть картоплю, як буде картопля в погребі – все переживемо".
Ось, і мама моя телефонує та розповідає, що почала копати сьогодні картоплю. Урожай не такий, на який очікувала, але вистачить. Та й добре, що так. Зимувати з картоплею в погребі сільським людям спокійніше. І на це є давня й серйозна причина...
Тетяна Череп-Пироганич