Буде національна премія наших корифеїв?

Перегляди: 607

Наміри кардинально змінити традиційний фестиваль «Вересневі самоцвіти» викликали широкий резонанс. Багато хто не вірить, що він може не те що замінити, хоча б приблизно стати улюбленим для багатьох «Кропфестом». Детальніше про це – головний режисер ювілейного фестивалю «Вересневі самоцвіти» Сергій Компанієць.

– Ще раз, будь ласка, про те – як, за рахунок чого оновлюється цей фестиваль?

– Ми намагаємося оновити й збагатити сенс фестивалю, перейти на інший рівень порівняно з тим, що робилося в останні роки. Це стосується всього – і змісту, і форми, і локацій. Наступного тижня за адресою veresfest.com.ua почне роботу сайт фестивалю і ви самі зможете впевнитись в цьому.

– У чому на сьогодні полягають головні труднощі вашої роботи?

– Головна проблема цього проєкту на сьогодні полягає не в царині творчості, а у організаційно-фінансовій сфері. Наприклад, обов’язкові тендерні процедури – це робота, яка забирає багато часу. Складання програми, робота з театрами, спілкування з їхніми художніми керівниками – це все приємні моменти. Але те, чим я нині займаюся, це великою мірою не режисерування фестивалю, а менеджмент, продюсерство, координація.

Адже все, починаючи від поліграфічної продукції і закінчуючи поселенням людей, мусить проходити тендерні процедури. Особливо дивним є те, що їх мають пройти вистави, тобто основна художня частина Вересфесту. Законодавство поставило нас в такі умови. І ця ситуація викликає сміх. Але це сміх крізь сльози.

– А можна пояснити це на якомусь прикладі?

– Візьмемо за приклад п’єсу Шекспіра «Коріолан» театру імені Франка. Усі його роботи не втрачають актуальності, але ця особливо гаряча для нашої країни. Але перед цим вистава має пройти через тендер. У цій процедурі теоретично можуть взяти участь: під номером один – Британський театр «Глобус», під номером два – Національний академічний драматичний театр імені Франка, під номером три – умовний театр мого товариша, як я його називаю, Вірменський м’ясний театр, це коли мій друг смажить шашлик і розповідає історію Коріолана Ованесовича. Як це не смішно, але у останнього театру найбільші шанси виграти тендер. Бо ж за півтори тисячі гривень ми і виставу побачимо, і м’яса поїмо. Я кажу це жартуючи, хоча насправді за цим стоїть маячня, придумана законодавцями. Навіть спрощена процедура, по якій ми зараз працюємо, забирає доволі багато часу.

Театрам, які братимуть учать у програмі фестивалю «Вересневі самоцвіти», ми сплачуємо за виступ мінімальні на сьогодні гроші – за проїзд, за проживання і добові. Але за кожну витрачену копійку ми маємо відзвітувати і пояснити, чому ми запрошуємо саме цей театр і з цією виставою.

– Які перші висновки ви вже зробили для себе в процесі підготовки Вересфесту?

– Фестивалем слід займатися не напередодні і навіть не за пів року. Якщо це щорічний фестиваль, то оргкомітет повинен працювати на постійний основі. Добре, що зараз вдається оперативно вирішувати певні питання. Але якби впродовж року головний режисер займався цією справою, ми могли б вже вийти на ті результати чи зрушення, про які я мріяв ще під час першого Кропфесту, про які мрію й понині. Це, насамперед, заснування Національної премії імені наших корифеїв. Так, з’явилася премія «ГРА», є «Київська пектораль». Але я вважаю, що наше місто, наш театр і наші батьки-засновники українського театру заслуговують на те, щоб їхніми іменами була названа Національна премія і щоби вона вручалася саме в нашому місті. Якщо зірки будуть прихильні до нас, то цього року ми принаймні зможемо вручити фестивальну премію в кількох номінаціях. Маю надію, що обласна і місцева влада, а також великий бізнес підтримають цю ідею.

Розпитував Любомир Романов

Надрукувати