Бунтар степового краю

Перегляди: 602

«Бути українцем – це значить, бути постійно в стані доказування
свого права на існування»
/Володимир Винниченко/

У музеї історії Новгородківського району відкрито стаціонарну виставку та створено онлайн виставку «Бунтар степового краю. Володимир Винниченко: становлення української державності» до 140-річчя від дня народження видатного письменника та відомого українського політичного діяча Вододимира Кириловича Винниченка.

Вільний дух степового краю наклав свій відбиток на становлення однієї з ключових постатей української історії і культури початку ХХ ст. Володимир Винниченко – наш земляк. Народився він в родині Кирила та Євдокії Винниченків у місті Єлисаветграді (нині м. Кропивницький) Херсонської губернії. У деяких джерелах місцем його народження вказано село (хутір) Веселий Кут-Григорівка, Бешбайрацької волості (нині с. Григорівка, Новоукраїнського району, Кіровоградської області).

Щодо дати народження, то їх як мінімум три. У своєму «Щоденнику» Володимир Кирилович називає дату – 15 (27) липня 1880 року. Дружина ж письменника – Розалія Яківна Винниченко подає іншу дату – 14 (26) липня 1880 року. Наприкінці ХХ ст. дослідники біографії В.К.Винниченка натрапили на запис у метричній книзі Єлисаветградської Грецької церкви (нині Кафедральний собор Свято-Різдва Пресвятої Богородиці), де дата народження записана як 16 (28) липня 1880 року.

Дитинство майбутнього очільника першого українського уряду (Генерального секретаріату УЦР) та голови української держави (Директорії) промайнуло в місті Єлисаветграді на вул. Сінній (нині вул. Велика Пермська), де був будинок родини Винниченків та на вул. Солдатській (на Пермській слободі), що пролягала нижче фортеці святої Єлисавети, де у будинку №49 розміщувався заїжджий двір, який належав матері Володимира (на жаль ці будинки до наших днів не збереглися). Часто малий Володимир гостював і у діда – Василя Винниченка, у селі Веселий Кут-Григорівка, Бешбайрацької волості.

Ще з дитинства Володимир Кирилович мав неабиякі здібності, таланти і природний хист, проявляв цікавість до всього нового. У 1887 році батьки віддали малого до трикласного Биковського народного училища імені В.А.Жуковського. Своє навчання він продовжив у Єлисаветградській чоловічій гімназії, у старших класах якої брав участь у революційній організації, написав революційну поему, за що тиждень «побув під замком». А в 1889 році за активну громадянську позицію його було відраховано. Проте навчання юнак не полишив. Самостійно підготувався до випускних іспитів та, закинувши полотняну торбу за плечі, пішки прийшов до Златополя – невеличкого містечка на межі Київської та Херсонської губерній (у 1914 році його поглинув Новомиргород, а нині – райцентр Кіровоградської області). Тут, у Златопольській чоловічій гімназії, як стороння особа, у червні 1900 року, екстерном склав іспити та отримав свідоцтво (мартикул) про освіту.

У серпні 1901 року син колишнього наймита вступив на юридичний факультет Київського імператорського університету Святого Володимира. Проте бурхлива революційна діяльність стала на заваді навчанню для студента юрфаку. «За участие в безпорядках, направленных к насильственному прекращению лекций» неблагонадійного студента, який прослухав лише три семестри, витурили з університету без права вступу до інших вищих навчальних закладів Російської імперії…

З юних років у Володимира Винниченка проявлявся бунтарський дух, який століттями витає нашим степовим краєм. Він завжди навмисне підкреслював те, що походить із селянського роду і свідомо говорив рідною мовою, як з товаришами-гімназистами, так і з учителями. На цьому грунті часто виникали суперечки і непорозуміння.

Нові випробування, що траплялись в житті Винниченка, неначе ставали трампліном до розкриття нових граней його талантів і можливостей. Для нас ім’я В. Винниченка передусім пов’язане з подіями Української революції 1917-1920 рр.: формуванням Української Центральної Ради та першого українського уряду, який він очолив, становленням Української Народної Республіки, злукою українських земель в єдину соборну Україну, укладенням та проголошенням головних законодавчих актів УЦР (в т.ч. і 4-х Універсалів Центральної Ради), тощо.

Винниченко-політик відкинув пропозицію політичних сил УНР взяти на себе диктаторські повноваження у січні 1919 року і без будь-яких зволікань залишив посаду голови Директорії в лютому, відхилив можливість потрапити на вищі щаблі влади в УРСР у 1920, зрікся першості в закордонному українському національному фронті, створеному власними зусиллями. Не змогли затягти його у свої тенета дипломати і спецслужби Антанти, запропонувавши в 1921 році перебрати від С. Петлюри владу в екзильному проводі УНР. Він відмовив і нацистському керівництву стати на чолі маріонеткового уряду окупованої України.

З кінця 20-х років ХХ ст. В. Винниченко жив у Франції. Під час гітлеровської окупації цієї країни був ув’язнений до концтабору. Останні два десятиліття свого життя присвятив письменництву, малярству, науковій роботі. Мистецька спадщина налічує понад 100 художніх творів. Літературна спадщина Винниченка – оповідання та повісті, драматичні твори, п’єси, романи становлятьть золотий фонд української літератури. Враження від свого дитинства описав в оповіданні «Зіна». Помер В.Винниченко 6 березня 1951 року. Його прах покоїться на цвинтарі с. Мужен (департамент Приморські Альпи, Франція).

На Кіровоградщині збереглися місця, пов’язані з іменем Володимира Кириловича Винниченка. У Кропивницькому є три будівлі. Це – Грецька церква Володимирської Богоматері (нині — Кафедральний собор Свято-Різдва Пресвятої Богородиці), у якій був хрещений Володимир. Друга – будівля на розі провулків Чечорного (нині — Сухумський) та Плетеного, в якій розміщувалось Биковське народне училище ім. В.Жуковського. Зовні зараз будівля народного училища мало нагадує колишнє приміщення, проте внутрішнє планування таке саме, яким воно було, коли там навчався Володимир Кирилович. За радянських часів у цьому приміщенні спочатку була школа №15, потім — школа №22, у подальшому там розміщувалися бухгалтерські курси. А сьогодні тут Кіровоградський науково-технічний лабораторний центр, будівельна лабораторія. Третя – приміщення на вулиці Петрівській (нині — Шевченка), в якому квартирує ГУ МНС в області. У дореволюційні часи тут була Єлисаветградська чоловіча гімназія. А у Новомиргороді збереглося приміщення колишньої Златопільської чоловічої гімназії, яке нині стоїть пусткою.

У Кропивницькому на честь Володимира Винниченка названий Центральноукраїнський державний педагогічний університет та у 2010 році відкрито перший у світі пам’ятник.

Оксана Кудіна

Надрукувати