Подібні розпачливі фрази не раз звучали із уст батьків дошкільнят та менших учнів після закриття шкіл і дитсадків. У такому віці залишати дитину без нагляду не можна. Як же викручувалися з цієї ситуації жителі Кропивницького?
Микита:
– Ви бачите на мені погони? Ні? А вони є! І робота моя така, що мусить тривати при будь-яких епідеміях. Тільки зібрався нарешті купувати машину – як тут карантин. Громадський транспорт став. Найняв фургончик, зганяв до батька в райцентр за великом – і вперед крутити педалі! Сім км туди, стільки ж назад. Добре, що не щодня. Поки людей на вулицях було менше – їздив по тротуарах. По проїжджій частині в Кропивницькому їхати ризиковано – половина водіїв перевищує швидкість і я жодного разу не бачив, щоб поліція когось зупинила! Та все ж звик і коли маршрутки запустили, не спішу на них пересідати. Бо моя зупинка що з дому, що з роботи не кінцева. Можна й годину в черзі простояти.
У мене шестикласник, дружина перейшла на дистанційну роботу. Виганяє нас із дому, поки чатиться у режимі відео конференції, щоб у кадр не потрапляли сторонні особи та звуки. Ідемо з ним у посадку чи десь по берегах, а почалася спека – то аби тінь знайти. Треба сказати, що і я їх виганяю і раніше це робив, бо іноді після ночі, хоч який стомлений, а заснути не можу, заважає найменший шерех за стіною. То вони теж гуляють глухими вуличками. Малий успішно закінчив начальний рік і не дуже страждав без спілкування – у мережі зависав.
Христина:
– Синові шість. Обоє з чоловіком перейшли на дистанційну роботу. Добре, що моя мама неподалік живе, то вона, бувало, забирала його на цілий день. Вечорами всі разом ішли до річки, а тепер від спеки там якимись водоростями смердить. Мені страшенно набридала нескінченна кухня та замкнутий простір, я щаслива, що вирвалася нарешті на роботу. А чоловікові так сподобалася дистанційна праця, що не хоче повертатися до попереднього режиму. Поїхав у офіс – дорога три години зайняла! Бо з пересадками і на зупинках черги та скандали, у транспорт стараються втиснутися ліві та зайві пасажири. А я й рада, що наш татко більше лишатиметься вдома, вони вдвох із бабусею приглянуть за сином.
Денис:
– Дружина в декреті з меншою, а я на простої, бо бізнес такий, що вимагає відряджень та присутності на місці, тут по Інтернету і по телефону не вийде. Я цю справу тільки почав, та карантин, мабуть, її прикінчить. Живемо у двох кімнатах ушістьох – я, дружина, її батьки, однорічний менший і донька-старшокласниця. Вона начиталася жахів про коронавірус і боїться навіть у двір вийти, щоб не заразитися. Сидимо один у одного на голові і сваримося від нервової напруги. Іноді виїздимо до моїх батьків у недалеке село – а там теж тісно. Коли вже полаємося і там, повертаємося знову в Кропивницький – і так по колу. Проїдаємо мої заощадження та батьківські пенсії.
Сергій:
– Моєму онукові чотири з половиною, мої дружина, син і невістка всі працюють, а я був на карантині і брав малого з собою до прадідуся, тобто мого батька. Він у своїй садибі на околиці Кропивницького тримає велику пасіку (її більше я доглядаю). Вона обгороджена високим парканом. Нам довелося потіснити вулики і звести ще одну огорожу, щоб відокремити частину саду для малого – він там грається і не лізе до бджіл. Йому там сподобалося. На другий поверх неохоче повертався і у садочок упирався йти.
Катерина:
– Я прямо аж заповажала свою 12-річну доньку. Вони не дуже мирно жили з чотирирічною сестричкою. Може, тому, що помешкання у нас надзвичайно тісне, це малосімейка. А під час карантину вони залишилася вдвох на кілька місяців! Ми з чоловіком обоє працювали і добре, що робота близько – забігали в обід поглянути, чи не побилися. І от моя старшенька, мій зайчик, зуміла облаштувати так, що обидві існували в автономному режимі: менша в кімнаті малювала, гралася з ляльками і дивилася мультики, а старша в кухні навчалася дистанційно. Яким дивом їй це вдалося? Коли вона поїхала в інше місто на канікули до рідні, ми покликали місцеву бабусю. Вона погодилася не дуже охоче, бо не зуміла при малявці працювати (бабуся науковець). А моя більшенька донечка не тільки змогла вчитися ( задавали значно більше, ніж у докарантинні часи), а й закінчила навчальний рік на відмінно!
Аліса:
– Ми з чоловіком взагалі-то працювали, але заробітки у зв’язку з карантином відчутно зменшилися. За дочкою наглядали свекри (обоє то працювали по черзі, то карантинили, то брали невикористані відпустки, то за свій рахунок). Відкриття дитсадка вже не могли дочекатися. Але ж треба було зібрати пачку папірців на підтвердження того, «що ти не верблюд». По-перше, довідки про те, що батьки обоє офіційно працевлаштовані, ходять щодня на роботу і їхня фірма, підприємство чи установа «життєво важливі». Далі потрібна була довідка, що дитина не контактувала з хворими на коронавірус. Її педіатр видала на основі огляду і з наших слів, ніякого тестування не проводилося.
При зборі цих довідок я стала свідком жахливої ситуації. Це ж під реформу запровадили електронний запис до сімейного педіатра. Яка там електроніка – система у них висить, треба їхати самому в поліклініку. Звичайно, якщо у мене відвідини не термінові, то прошу записатися на той час, коли мені зручно. Але я бачила, як приходили батьки з хворими дітьми, яким уже не допомагало модне тепер лікування по телефону – і вони не могли потрапити до лікаря. Бо не були записані! На кожного планового пацієнта виділяється 20 хвилин і коли хтось справлявся швидше, то позаплановий з температурячою дитиною слізно благав пропустити його в невикористані хвилини. А всі інші не пускали й кричали, що вони ще місяць тому назад записалися! Так і хочеться спитати в осіб, що запровадили цю реформу: що вони курили в той момент і під впливом яких речовин перебувають досі, диджіталізатори чортові!
Щось той дитсадок довго думав, чи відкриватися, зрештою у вайбері з’явився список допущених – наша і ще троє. І одразу репліка на адресу працівників якоїсь фірмочки – вони там пластикові пляшки утилізують,чого їхньому малому такий привілей? І відповідь: «Наше підприємство працює на космічну галузь» – отако! Чи й не на самого Ілона Маска? Але хто там буде перевіряти?
Привели маленьку в садочок, вихователі в масках зустріли надворі і ввечері там же дитину віддали. Самі в масках, а діти – без. Донька розповіла, що було їх усього четверо на весь садочок (а дозволялося до десяти), що їли кожен за окремим столом, а не по четверо, як до карантину, а все інше було, як і раніше.
Перші дні роботи дитсадків співпали зі зростанням захворюваності на коронавірус майже по всій Україні. Начальник управління освіти міської ради Кропивницького Лариса Костенко застерегла батьків: якщо є перші ознаки ГРВІ – не слід вести дитину до садка і треба повідомити про це вихователю. Не треба давати малечі іграшки до закладу і дитину з садка необхідно забирати не раніше терміну роботи групи, аби не порушувати режим закладу.
Зоя Красінська