Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики підтримав ініціативу номінувати українську письменницю Ліну Костенко на Нобелівську премію з літератури в 2022 році. «Я би просила, щоб ми – як прогресивний Комітет та дієвий для реалізації добрих ініціатив – підтримали кандидатуру та організували промоцію в світі українського письменника, який заслуговує цього найбільше», – сказала перша заступниця голови Комітету Ірина Констанкевич.
Те, що Ліна Костенко поетеса світового рівня, очевидно, визнають усі. Впевнена, будь-яка нація згодиться з нами, якщо матиме можливість прочитати її поезію рідною мовою. Чи бодай найрозповсюдженішими у світі. Що ми маємо на сьогоднішній день? Твори Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, ерзянською, італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами. Зокрема, її вірші перекладали польською Флоріан Неуважний та Лeшек Енґелькінґ.
Але цього мало, щоб здобути належну популярність і світовий розголос. Добрі переклади слід перевидати, додавши до них переклад іспанською – нею говорить значна частина світу. Сподіваємось, комітет ВР крім того, що проголосував за розумне рішення, докладе ще й солідних організаційних зусиль, щоб нашу геніальну поетесу краще пізнав світ.
… Думаю, у кожного є своя історія стосунків з Ліною. Надсилайте свої розповіді – продовжимо тему. Мені ж її книги, які вийшли наприкінці 70-их, – збірку «Над берегами вічної ріки» та поему «Маруся Чурай» подарував учитель, поет, колега по районній літературній студії «Вись» Микола Суржок. «Будь сильна і співуча, як Маруся Чурай», – написав. Зі «співучістю» не склалося, і, мабуть, добре. А сталося це теж завдяки Ліні. Начитавшись її віршів, я вирішила, що власне віршописання, яким грішила школяркою, нікуди не годиться і не варто ним займатися. Сильною теж бути непросто…
Микола Андрійович пізніше довгий час очолював Новомиргородську районну організацію ВУТ «Просвіта». На жаль, його вже немає з нами.
Мабуть, найбільше враження серед поем Ліни на мене справив «Сад нетанучих скульптур». Вона вийшла друком десь скоро після того, як у нас народився син. І, пригадую, не раз читала йому вголос діалого Рустичі із самим собою.
Звідтоді загорілася ідеєю відтворити цю драматичну поему, таку суголосну, як на мене, кожному причетному до творчої праці, на сцені. Достукатись до нашого театру не вдалося (її пізніше ставив якийсь із Львіських). Отож, працюючи у редакції «Вечірньої газети», разом з Оксаною Якуніною вечорами репетирували. Сподівались продемонструвати дійство під час відзначення якоїсь річниці газети. Навіть домовились із тодішнім директором театру Віктором Савицьким про костюми, але …редакторка Тетяна Петер заборонила. Боялась, що керівництво міста сприйме гнівні моноголи середньовічного скульптора на свою адресу. Давно зрозуміло, що її побоювання були даремними.
Але поема хвилюватиме ще не одне небайдуже серце. Ліна Костенко – поетеса світового рівня.
Світлана Орел