Більшість українців знає Миколу Лисенка як засновника української національної музики. Але архівні документи відкривають маловідому історію його особистого життя, яку доводиться відновлювати буквально по окремих документах.
У 1868 році 26-річний Лисенко одружився з 14-річною Ольгою О'Коннор — дітей у подружжя не було. У 1877 році під час поїздки до Чернігова він познайомився з 17-річною Ольгою Липською, донькою відставного полковника. «На осень Оля приехала ко мне на квартиру», — писав він пізніше в листі до Інни Андріанопольської. Ольга Липська стала не просто ученицею чи гостею — вона оселилася в помешканні Миколи Лисенка. З офіційною дружиною Ольгою О'Коннор композитор уже багато років не ділив спільного побуту: подружжя жило окремо, хоча зуміло зберегти цивілізовані стосунки, і на балах та світських раутах за вимогами етикету його зрідка могла супроводжувати саме законна дружина.
Саме Ольга Липська народила Лисенку сімох дітей, п'ятеро з яких дожили до дорослого віку. Оскільки офіційний шлюб так і не був розірваний, усі діти юридично вважалися незаконнонародженими.
Щоб уникнути осуду київського товариства, Ольга Липська жила в тіні. Для сторонніх вона залишалася вихованкою, ученицею або помічницею композитора, допомагала переписувати ноти й вести господарство. За спогадами сучасників, вагітності також намагалися приховувати від сторонніх. Сама Ольга про своє життя казала: «Мене немає, є Микола Віталійович Лисенко, а я не існую як самостійна людина, хоч і маю освіту, але служу йому як друг і допомагаю... я собою пожертвувала...»
25 лютого 1900 року Ольга Липська померла під час народження сьомої дитини. Два архівні документи пояснюють смерть Ольги Липської по-різному. Чому виникла ця розбіжність, сьогодні сказати неможливо. Саме тому дослідник має звіряти кілька незалежних джерел, а не покладатися лише на один документ.
Цікаво також, що хрещеними батьками Тараса стали Ілля Людвигович Шраг — депутат І Державної думи та визначний діяч українського національного руху — і Любов Миколаївна Шульгина, дружина (чи мати?) майбутнього першого міністра закордонних справ УНР Олександра Шульгина.
Після смерті Ольги Липської постало питання юридичного оформлення дітей. Саме тут історія набуває несподіваного продовження. Адже законна дружина композитора — Ольга О'Коннор —дала необхідну згоду для юридичного оформлення дітей, народжених від Ольги Липської. Біографи зазвичай пояснюють сам вчинок Ольги О'Коннор великодушністю, людяністю та бажанням подбати про майбутнє дітей чоловіка. Але є одна цікава деталь. Уже невдовзі після цих подій, у 1905 році, Ольга О'Коннор відкрила в Києві власну музичну школу — справа, що вимагала значних коштів. Чи були ці дві події між собою пов'язані?
Прямих доказів цього немає. Проте певний натяк містить лист самого Лисенка до Інни Андріанопольської від 30 вересня 1908 року: «Я ей помогаю в жизни материально, сколько она пожелала и назначила… Она всех детей моих позволила мне усыновить, что и подтверждала на всех деловых бумагах. И все они законные дети с моим отчеством и фамилией, с бумагами и документами».
Після смерті Ольги Липської Лисенку довелося пройти через складну процедуру офіційного усиновлення власних дітей, народжених поза шлюбом. До запису про народження Тараса згодом долучили офіційний документ — указ Київської Духовної Консисторії благочинному 4-го округу м. Києва. У ньому зазначено: ухвалою Київського Окружного Суду від 12 березня 1904 року хлопчик, записаний 1900-го як Тарасій Липський, визнаний усиновленим сином дворянина Миколи Віталійовича Лисенка, з наданням по батькові «Миколайович».
Але сам указ консисторії датований не 1904-м, а 4 квітня 1918 року. Між судовим рішенням і моментом, коли церква нарешті внесла відмітку в метричну книгу, минуло чотирнадцять років — а Микола Лисенко помер ще 1912-го. Він встиг юридично визнати сина за життя, але остаточне церковне оформлення відбулося вже без нього, у розпал революційних подій 1918 року, коли й самій консисторії, вочевидь, було не до паперової тяганини минулих років.
Один архівний запис про народження, другий — про смерть, третій — про усиновлення. Лише зіставивши їх між собою, можна побачити історію, яку не розповість жодна коротка біографія. Архіви не роблять висновків. Вони лише зберігають документи.
«Архіви розповідають»