У нашому "Таємничому Архіві" доля Віри Річ (1936–2009) займає особливе місце. Це дивовижна історія про те, як англійська журналістка та поетка стала головним голосом України в англомовному світі.
Вона не просто перекладала слова – вона перекладала душу нашого народу, змусивши Лондон і Нью-Йорк почути Стуса, Шевченка та Франка так, ніби вони писали англійською.
Насправді її звали Фейт Елізабет Джоан Річ. Вона народилася в Лондоні в родині англіканців і спочатку вивчала давньоскандинавську мову та математику в Оксфорді. Але знайомство з українською діаспорою через матір, яка працювала в Червоному Хресті, змінило все. Фейт настільки захопилася Україною, що вивчила нашу мову та змінила своє ім’я на український відповідник – Віра. Вона казала, що відчуває з Україною містичний зв’язок, який неможливо пояснити лише логікою.
Віра Річ зробила те, що здавалося неможливим – вона переклала 92 твори Шевченка, зберігши їхню магію та ритм. Її збірка "Пісня з темряви" стала справжнім проривом. Але вона не зупинилася на класиках. Віра була однією з перших, хто відкрив світові Василя Стуса, перекладаючи його вірші, коли він ще карався в радянських таборах. Вона працювала журналісткою у престижних виданнях, але кожну вільну хвилину віддавала українській літературі, фіксуючи злочини радянського режиму проти наших митців.
Її любов до України не була кабінетною. Віра заповіла, щоб після смерті її прах поховали в Україні, а саме у Каневі, біля підніжжя Чернечої гори, де спочиває її улюблений Кобзар.
У 2009 році вона відійшла у вічність у Лондоні, але її воля була виконана. 15 квітня 2011 року, після тривалих бюрократичних процедур, її прах нарешті упокоївся на козацькому цвинтарі в Каневі. Це сталося символічно – англійка, яка все життя будувала мости між культурами, назавжди стала частиною української землі.
Ми додаємо її ім'я до нашого архіву як символ безкорисливої любові та служіння правді. Віра Річ довела, що можна народитися в Лондоні, але бути українкою за духом більше, ніж багато хто за походженням. Вона була нашим дипломатом слова у найтемніші часи радянської окупації. Її шлях вчить нас, що культура – це найміцніша зброя, а щира віра в інший народ здатна подолати будь-які відстані та навіть смерть.
"Таємничі архіви"