Кримінальна традиція з дореволюційного Єлисаветграда залюбки перекочувала до пізніших часів і перед, як і раніше, вела Кущівка. Там масово промишляли розбійники, грабіжники, конокради, самогонники. Коли становищем оволоділи совіти, мало що змінилось. У 1923-1924 роках міський «бал» правили конокради Іван Кодацький, Віктор Хвилов, нальотник Сава Добров, рецидивісти Іван Повєткін, Дмитро Сидоров, якийсь Маловажний. З 1 жовтня 1924 року по жовтень наступного в Зінов’ївській окрузі документально занотовано скоєних і розкритих тяжких злочинів: крадіжок 2446/1271, грабежів і розбоїв 171/73, конескотокрадства 440/187, убивств 110/70. Значну частку з них здійснено в окружному центрі.
В Лелеківці вкрай жорстоко бикували Степан Лобан, Федір Сухарєв, Федір Васильєв. Не відставали від них якісь П.Гриценко та А.Краштан.
…Увечері 29 січня 1926 року у замкнене із середини приміщення Зінов’ївського райвиконкому нез’ясованим чином проникла п’ятірка зловмисників. Обеззброїла охоронців і, забравши більше 18500 рублів зібраного сільськогосподарського податку, безслідно зникла. У лютому аналогічний розбійний напад невідомі здійснили на касу управління хлібопродуктів.
Аж через кілька місяців група у складі Гната Горюти, Марка Крицького, Сергія Хруля, Федота Демешка, Луки Чернявського та інших затримана. Ще кілька учасників, розчинившись на просторах «союзу нерушимого», уникнули відповідальності.
У місті та на околицях – на Новомиколаївці, в районі Міськсаду, на Ковалівці впродовж кількох років діяла небезпечна банда Петра Тереніна. До неї входили Іван Жосан, Фелікс Якубинський, Микола Рогачевський, Кожурко, Лацкевич, Зерцалов. Вони, крім злочинів проти власності, жорстоко мстилися правоохоронцям. Убили Сергія Чуднова, Ованеса Мкртичева, тяжко поранили Миколу Молодіна.
У січні-лютому 1927 року трапилися збройні напади на приватні магазини Дерувинського, Мединського, Лупного, на держаптеку №3 та інші об’єкти. Бандити забирали виручку з кас, знімали золоті прикраси з власників та покупців, забирали кращі спиртні напої та харчі, у аптекарів вимагали кокаїн. Словом, з усіх сил демонстрували стремління до «красівой жізні». Дещо пізніше нападали на пивницю Трояна, магазин біля вокзалу, двічі на аптеку №4.
Як виявилося пізніше, шлейф злочинів тягнувся за цією бандою ще з початку двадцятих років. Епізоди Зінов’ївська тісно переплелися з такими ж у Новоукраїнці, Первомайську, Вознесенську, Доманівці та в селах цих райцентрів. Всього банда вчинила близько двох десятків нальотів. Керували нею рецидивісти Тимофій Стягун і Василь Пікінер, котрим до двох револьверів, які мали, вдалося долучити ще три з великою кількістю боєприпасів і рушницю з патронами, викравши їх у командира взводу 43-го полку Павла Тєлєгіна. Теж, погодьмося, досить цікавого чоловічка. Учасник злочинної групи Яків Токарєв був утікачем із Зінов’ївського ДОПРу, мешканці Зінов’ївська Олександр Рак і Василь Смірнов теж не ладили із законом. Всього організоване злочинне угрупування включало 15 прямих учасників і 16 посібників.
У ті ж вікопомні двадцяті роки «прославилися» лікарі Шполянський, Кенісберг, Векслер, Хмельницький (всього 15 чоловік). Вони за хабарі «відмазували» непманівських синків від військової повинності. Вимагачі Борис Ігнатьєв і Михайло Величко «розколювали» торгашів Уманського, Бродського та інших на гроші, які треба тайкома покласти у вказаному місці.
Безбожно драли лико з православних спекулянти Франц Град, Коган, Трубников, Мальований і всі, хто тільки міг.
На такому тотально криміналізованому тлі, ясна річ, буйно розрослися самосуди. У грудні 1932 році на Великій Балці викрито банду із 17 чоловік, яка здійснювала нальоти на обійстя громадян, магазини, склади та грабувала товарняки на перегоні Зінов’ївськ-Канатове.
У 1934-му група, створена Матвієм Волинським, діяла на міжрайбазі та фабриці Облпотребсоюзу і в деяких артілях, викрала майна і грошей на суму понад 200 000 рублів.
Ледь встиг Зінов’ївськ стати Кірово, як проявили себе збитком у 24 528 рублів трест «Кіртопливо» (директор Рибак), Кіровська міжрайбаза «Одесторг» (директор Лайхтер) розкраданнями 111 тисяч рублів і спуском спекулянтам гостродефіцитних товарів на 461232 рублі, Кіровський комбікормовий завод (Ватульова, Янкун) крадіжкою 140 тон вівса і ячменю. На тому ж "медом намазаному" заводі в грудні 1940 року розкрита група: завскладом готової продукції Матвій Березовський, Арон Пітерман, Туль Спектор, Герш Фунбаров, Борис Голинський знайшли спосіб у 1938-1940 викрасти комбікорми вартістю 269 824 рублі.
Усі ці злочини зафіксовані машинописною книгою Григорія Харічкіна «Страницы истории милиции Кировоградщины».
Щоб не збитися у безконечну мильну оперу, відмітимо лише найгучніше збройне пограбування на початку березня 1947 року ювелірного магазину на вулиці Леніна. Два молодики почистили його касу і вітрини на 435 тисяч рублів. Один грабіжник безслідно зник у підвалах старих льодовень, де тепер Центральний сквер. Іншого, котрий кинувся вулицею Луначарського до околиці Мотузянки, після кількагодинної жорстокої перестрілки з кількома жертвами серед міліції і цивільних, затримали. Це виявився колишній фронтовик Олексій Буданов. Він намагався сховатися за залізницею на кладовищному масиві серед декласованих елементів, щедро оснащених зброєю, якої багато залишилося після війни. Знав, що міліція обминала тамтешнє кубло злочинності. Грабіжника приговорили до розстрілу, заміненому 25-річним терміном. Після відсидки у 90-і роки уже в досить похилому віці поселився у Кіровограді. У знаменитій «Перлині степу» у негомінкі денні години на малолюдді інколи випивав чарчину, закушуючи нехитрим харчем. Там і вдалося почути з перших вуст його неординарну епопею. Спиртним не зловживав, був не говіркий і справляв враження цілком нормальної людини.
А який ажіотаж здійнявся в 2010-12 роках на Побузькому феронікелевому комбінаті! Ділок транснаціонального масштабу, на котрому клейма ніде ставити, Борис Бірштейн тоді, мов брелок, пристебнув до своєї кишені все тодішнє обласне керівництво.
У переддень російсько-української війни в Україні осіло 20 титулованих «работніков ножа і топора», а сьогодні їх вже налічується від 30 до 40. В основному це «імпортні» фахівці з РФ, Кавказу, Закавказзя, Середньої Азії. Є й свої братки-слов’яни (інакше вони себе не усвідомлюють) – Лєра Сумський (Сергій Лисенко), Шарик (Валерій Шеремет), Вася Вухатий (Василь Русан), Льоха Краснодонський (Олексій Сальников) та інші, які у своїх справах відвідують інколи Кропивницький. Приїжджають, щоб сховатися від рідного правосуддя, або просто розслабитися і розважитись після трудів неправедних. Адже Кіровоградщина славиться чемпіонатами з собачих боїв в Оникієвому, що влаштовуються місцевими ентузіастами. А в цьому бізнесі крутяться великі гроші від тоталізатора і від торгівлі тваринами та організаційні вкладення. Цей маленький Лас-Вегас є дуже привабливим і, можливо, перспективним для гопоти. Гастролерів інколи затримують і висилають за межі краю або позбавляють громадянства, якщо воно одержане з порушениями.
Річ у тім, що пов’язати злодія в законі, можна лише за вчинений ним особисто злочин. До того ж їх обслуговують грамотні юристи. Тому особливо злісним авторитетам не дозволений в’їзд до України, однак, незадовго до смертельного замаху на нього, «законник» Дід Хасан (Аслан Усоян) «коронував» для нашого міста злодія в законі Армена. Той повинен був представляти тут «патріарха». За іншою інформацією, нібито тут промишляє ставленик того ж «Діда», але він місцевого походження, котрого одні круті шанують, а інші іменують самозванцем. Наїздами у місто інкогніто навідуються Ваха (Вахтанг Ехвая) і Гаджа (Алібала Гамідов). Проглядається зрощення тутешнього криміналітету з міжнародним.
Україною і Кропивницьким активно цікавляться також азербайджанські «серйозні хлопці». Між іншим, їх у нас зараз немає, та мелькають їхні агенти. Наприклад, тричі видворений з України Ровшан Ленкоранський (Ровшан Джанієв). Він проживає в Дубаї, але тут регулярно бувають його бійці. Адже наш обласний центр сусідить з Дніпром, де за даними ЗМІ, у Ровшана кілька літ тому почався конфлікт з Дідом Хасаном, що й привів до кривавих розбірок за контроль над одним з крупних промислових підприємств там і, не виключено, над нашим сумнозвісним КГЗКОРом. Однозначно, що урки не розділили пиріг не безпосередньо між собою, а в спілці із зацікавленими легальними олігархами. Курдсько-вірменський авторитет Хасан тяжів до російського бізнесу, за що й поплатився, азербайджанець Ровшан – до ближньо-східного. І нехай хтось скаже, що між ними не проявилася вікова вірменсько-азербайджанська ворожнеча! Ніби Нагірний Карабах в мініатюрі. Так само, як і у випадку загибелі зведеного в легенду Японця (Вячеслава Іванькова) від рук спеціалістів з «бригади» Таро (Таріела Оніані). Адже грузинська і російська мафії теж не терплять одна одну не тільки через конкуренцію, а й з національно-ментальних мотивів.
У Дніпрі заправляє криміналітетом, навіть перебуваючи за кордоном, такий собі успішний бізнесмен Нарик (Олександр Налекрешвілі-Петровський). У сферу його інтересів входить імпорт-експорт металів, торгівля нафтопродуктами, сільськогосподарськими товарами, автомобілями, ресторанний сегмент і виробництво мінеральної води.
Восени 1995-го Нарика намагались застрелити. Автоматник-кілер промахнувся. Його затримали, однак замовник не був розкритий. Кажуть, що саме люди цього українського грузина розправилися з екс-головою Нацбанку України Володимиром Гетьманом і намагались убити сина банкіра. Йому приписують і виконання замовлення від Павла Лазаренка щодо Євгена Щербаня, хоч таке припущення й шите білими нитками, бо після розподілу спадщини загиблого найбільше вигадали олігархи-металурги, а не олігархи-газотрейдери.
Свого часу Нарик підтримав голову Дніпропетровської ОДА Ігоря Коломойського в організації відпору донбаським сепаратистам. Коли запахло «русским духом», він скликав в ресторані готелю «Україна» свою креатуру із 40 найповажніших людей Дніпра і постановив дотримуватися ста днів спокою. Нарику приписують тодішній крилатий вислів: «Я байдужий до країни, яку може врятувати або развалити одна людина, але коли один чоловік може развалить чи поставити на ноги цілу державу, то я мушу бути на його боці». Чини СБУ та Генпрокуратури при розробці «справи Корбана» заявляли, що в організоване злочинне угруповання разом з Генадієм Корбаном входили керівник «Фонду оборони країни» Павло Хазан, помічник нардепа Бориса Філатова Михайло Кошляк та кримінальні авторитети – Олександр Налекрешвілі (Нарик) і Сергій Олійник (Умка). Одночасно тодішній глава СБУ Василь Грицак констатував, що «Фонд оборони країни» зробив багато хорошого. Він, як держдіяч, не хоче жодним чином кинути тінь на нормальних волонтерів – справжніх, щирих, які віддавали останнє, несли з дому все необхідне воякам, і, ризикуючи життям, їхали на фронт. Чекати подальших неприємностей у такому «вінегреті» Нарик не став. Спочатку махнув до Ізраїлю, а потім перебрався на Кавказ. За чутками, підпільно заїжджає до малої батьківщини, контролюючи роботу своїх підприємств. Кропивницький також входить до його бізнес-планів.
Тож, рейдерські прояви, загадкові вибухи, убивства, неодноразові затримання кур’єрів з фантастичними грошовими сумами, конвертаційний центр із екс-заступником голови ОДА Кіровоградщини на чолі – вся маса злочинів, які так і залишаються у тумані невідомості, засвідчує, що переділ власності триває.
А через якийсь час дозріли й плоди згаданого провалу голосування у ВР «Про злодіїв у законі». У Кіровограді збунтувалися сидільці виправної колонії №6. Спровокував подію, як пишуть, згаданий вище Олексій Сальников, відомий у кримінальному світі як Льоха Краснодонський. Маємо пряму «магістраль» Лугандон-Кропивницький. «Обозреватель»: криміналітет хоче завести в керівництво Кіровоградської виправної колонії №6 своїх людей, аби налагодити туди безперебійне постачання наркотиків, алкоголю і т.д. Недавно Краснодонському закинуто, що він не піклується про своїх, не відстоює права ув'язнених. Ось зальотний і усуває допущений недогляд там, де місцеві еліти потакають йому.