Де і з ким у нас сидів на лавочці Сталін?

Перегляди: 339

Закономірно вважати, що початком пам’ятникозведення радянських часів є безліч Леніних, що масштабно покрили не лише територію нашої області, але і України, всього Радянського Союзу та країн соціалістичного табору. З’явився пам’ятник Іллічу і у тодішньому Зінов’єську, металевий і овіяний легендами. По-перше, він зведений мало не на рік раніше знаменитого Леніна у Ленінграді перед Фінлянським вокзалом. Його автором був відомий скульптор Манізер. Обігнали тому, що комуністи Зінов’євська звернулися з ініціативою до члена політбюро, земляка, ім’я якого тоді носив наш обласний центр. Але першість не металева, а гіпсова належить все ж іншим містам СРСР. У листопаді 1918 року бюст Леніну встановили в місті Коротояк на Воронежчині. Але однак першим у світі гіпсовим пам’ятником Леніну вважають відкритий у 1924 році у підмосковському місті Ногінську.

Та до Другої світової війни головними персонажами пам’ятників в області були дві особи – Ленін та Кіров. Про пам’ятники Іосифу Сталіну до війни практично немає вже у кого і запитати, але після визволення області в 1944 році їх з’явилося багатенько. Але не надовго, бо у жовні 1961 року по команді з Москви розпочався сталінопад. Пам’ятники Сталіну були якось не дуже рівномірно зосереджені по вулиці Шевченка. Перший стояв перед старим корпусом педуніверситету разом з пам’ятником Леніну. Сталіна тихцем прибрали, а Ленін простояв ще до 90-х, а потім теж кудись тихенько пішов. Сталіна вночі прибрали та «поховали» самі комуністи педінституту. Місцем його поховання, за свідченнями очевидців, був зруйнований німецький цвинтар навпроти воріт на стадіон «Зірка» та нинішнього нового корпусу університету. Коли рили котлован під будівлю на пам’ятник не натрапили, ймовірно він і зараз десь там поруч спочиває.

Другий Сталін стояв метрів за 250-300 від першого, перед входом до гарнізонного будинку офіцерів. Його зламані залишки бачили через кілька днів на стихійному сміттєзвалищі в одній із балок за аеропортом. А третій, який стояв ще через 250-300 метрів чомусь пам’ятають найменше, і тому є сумніви – а чи був він там? На цьому місці нібито одразу з’явився пам’ятник Тарасові Шевченку.

До речі, на мітингу 9 березня 2020 року, історик Юрій Митрофаненко повідомив дуже цікаву історичну деталь: саме на цьому місці рівно сто років тому Юрій Іванович Тобілевіч, син Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) встановив погруддя Кобзаря, доля якого точно ще невідома. Пізніше на цьому ж місті стояв гіпсовий Кобзар на весь зріст, який зруйнувала з часом негода. У 1971 році його знести та замінили тимчасовим знову погруддям, а вже пізніше, в середині 70-х, встановили сучасний металевий пам’ятник. Тут відбувалося багато пам’ятних подій: практично силове встановлення за радянських часів щогли з тоді ще національним жовто-синім прапором та багато мітингів і урочистостей. Четвертий, чи просто ще один Сталін розміщався серед безлічі пам’ятників робітникам та колгоспникам на виставці сільського господарства e міському саду. Там же був пам’ятник із сидячими один навпроти одного Володимиром Маяковським та Максимом Горьким. Нічого з тих скульптур до наших днів не збереглося. Зникли зі скверів міста гіпсові Богдан Хмельницький та Павлик Морозов, фігури комсомольців та піонерів, а також оленів та медведів і група героїв-партизанів з парку авіамістечка.

Щодо пам’ятників Сталіну, більшість яких була типовим ідеологічним ширвжитком, існувала певна процедура ліквідації. Металеві відправляли на переплавку, а бетонні та гіпсові топили в річках та закопували. Випадки розбиття та трощення були нетиповими та рідкісними. Одиниці з них збереглися до наших днів.

Активною виявилася область, названа іменем «полум’яного трибуна революції» Сергія Кірова (Кострикова), якого не може позбутися і досі згідно закону про декомунізацію. Нинішній Кропивницький – батьківщина других, після Леніна, державних політичних діячів комуністичної партії Радянського Союзу – Троцького і Зинов’єва. Але їм до партійно-державної опали монументів звести не встигли. У радянські часи в області, за твердженням краєзнавця Юрія Матівоса, було взято на облік 78 пам’ятників Леніну. Лідирував у вшануванні вождя Маловисківський район – там йому встановили аж 11 пам’ятників, у Добровеличківському – 10, у Знам’янському – 9. А от три райони виявилися чомусь антиленінцями – Долинський, Новгородківський і Компаніївський: на їхній території не зафіксовано жодного «вічно живого Ілліча». Щоправда, компаніївські комуністи незадовго до відсторонення їх від влади прагнули реабілітуватися: коли на початку 1990-х років у населених пунктах Галичини почали позбавлятися «безцінного вантажу», 1-й секретар Компаніївського райкому партії проявив ініціативу викупити скульптури у західняків, щоб встановити у себе. Йому запропонували зробити це… за власні гроші. Запал полум’яного у момент згас. А от в Олександрівці таку покупку місцева влада наприкінці 90-х встигла зробити.

У обласному центрі було взято на облік п’ять пам’ятників. Один з них особливий! Це була бронзова скульптура, виготовлена одним з найкращих радянських скульпторів М. Манізером і відлита у художніх майстернях Академії мистецтв у Ленінграді. П’єдестал виготовили новоукраїнські каменотеси. Урочисте відкриття монументу відбулося 7 листопада 1925 року. Це перший офіційний пам’ятник, виготовлений на професійному рівні зі встановлених на території колишнього СРСР. Крім нього, у Кіровограді було ще кілька тиражних, переважно бетонних скульптур і погрудь Леніна. Одна з них, про що зазначалося вище, розміщувалась біля педагогічного інституту (тепер університет) на пару зі Сталіним. Того знесли у 1961 році за наказом М. Хрущова, Бетонна скульптура Леніна встановлена була біля Кіровоградського сільського райкому партії на Балашівці, чавунний та бетонний бюсти – на подвір’ях заводу «Червона зірка» та автобази №11 за Аджамським переїздом. Я особисто «зустрівся» зі ще одним Леніним на Балашівці років 7-8 тому на алейці автопідприємства, мабуть, то був переміщений від райкому партії. Подібний до червонозорівського бюст розміщався за воротами на території бази навпроти швейної фабрики «Зорянка».

Була ще стела із зображенням вождя навпроти головпоштамту. Всіх тих Ленінів наздогнав загальноукраїнський ленінопад 2014 року. Але трохи варто повернутися до сталінопаду. В області були парні монументи вождю. Перед вокзалом у Знам’янці лавочка з Леніним і Сталіним зникла, а от інша, біля траси при повороті на село Константинівка, уцілила без Сталіна з одним лише його співрозмовником Мічуріним, і майже шістдесят років мандрує вздовж колишнього колгоспного саду села Суботці.

Але перші «репресії» проти пам’ятників вождів Леніна та Кірова спіткали їх у серпні 1941 року з приходом німців. Після війни знищені пам’ятники поновили.

Анатолій Авдєєв

Надрукувати