А ви знали, що у Києві похований засновник Москви – великий князь Київський Юрій Долгорукий? Оця памʼятна дошка довгий час була на вході до Спаської церкви біля Києво-Печерської лаври. Та зараз цей напис зняли чомусь і ніхто вже не зна, що Київ породив Москву! Так написав у ФБ історик Тарас Чухліб.
Юрій Долгорукий, син київського князя Володимира Мономаха, увійшов в історію як засновник Москви. Саме в 1147 році Іпатіївський літопис уперше згадує це поселення, коли суздальський князь кличе туди на бенкет новгород-сіверського князя Святослава Ольговича. “Приди ко мнѣ, брате, въ Московъ”, — така лаконічна фраза стала фундаментом для міфів і легенд про народження мегаполісу. Тоді Москва була скромним укріпленим пунктом на злитті річок, де кипіло життя в’ятичів — слов’янського племені, що трималося за язичницькі звичаї.
Ця подія не випадкова: Юрій, амбітний воїн з довгими руками — звідси прізвисько, — розбудовував північно-східні землі Київської Русі, аби протистояти сусідам і претендувати на київський престол. Поселення вже існувало, але князь укріпив його, перетворивши на фортецю. Археологи підтверджують: на Боровицькому пагорбі стояли вали й рови ще наприкінці XI століття, а дерев’яні стіни Кремля з’явилися близько 1156 року. Москва народилася не з нуля, а з князівської волі в часи, коли Русь розпадалася на уділи.
Чому саме 1147-й? Бо це перше письмове свідчення в одному з найдавніших руських літописів. Той бенкет міг бути тактичним ходом перед походами на Київ, де Юрій зрештою сяде на трон у 1155-му. Але шлях до величі Москви пролягав через монгольські нашестя, князівські чвари та неймовірне піднесення.
Уявіть похмурий XII століття: князі мчать верхи через ліси, шукаючи союзників. 4 квітня 1147-го, у п’ятницю на свято Похвали Богородиці, Юрій Долгорукий надсилає гонця до Святослава: запросити на раду в “Московъ”. Іпатіївський літопис, складений у Галичі чи Києві наприкінці XIII століття, фіксує це як факт. Цей текст — не московський, а південноруський звід, що робить його нейтральним свідком.
Літопис не деталізує: чи то була дерев’яна фортеця, чи просто ярмарок біля броду. Але контекст чіткий — Москва лежала на шляху з Ростова до Києва, стратегічному пункті проти чернігівців і рязанців. Пізніші хроніки, як Тверський літопис, датують закладку міста 1153-м, але історики ставлять це під сумнів: Юрій тоді воював за Київ, і літописець міг переплутати дати.
Ще Лаврентіївський літопис повторює згадку 1147-го, а під 1156-м пише про будівництво “града” — укріплень з княжим двором. Переписці літописів додає шарму: Москва виринала з туману історії саме так, як народжувалися інші руські міста — князем і мечем.
Юрій Долгорукий: київський корінь московського міфа
Народжений близько 1099-го в Києві, Юрій ріс у тіні батька Мономаха, майстра дипломатії та битв. Шостий син, він отримав Суздальщину — глухий край з болотами й в’ятичами, що чіплялися за волхвів. Довгорукий не сидів склавши руки: заснував Переяславль-Заліський, Юр’єв-Польський, а Москву перетворив на оплот.
Його життя — суцільний похід. 1132-го — переяславський князь, 1149-го — захоплює Київ з половцями, але кияни ненавиділи чужинця. У 1155-му повертається на трон, будує двори — Красний і Рай за Дніпром. Помирає 15 травня 1157-го на бенкеті, отруєний боярином Петрилом. Похований у Києво-Печерській лаврі, в церкві Спаса на Берестові — символічно, бо засновник Москви спочиває в серці Русі.
Недавні розкопки 2025-го в Києві підтвердили: скелет з довгими руками, типовими для опису Долгорукого. Ви не повірите, але московські монументи зображують його богатирем, а реальність — худорлявий дипломат, що мріяв про Київ. Його сини, як Андрій Боголюбський, продовжили справу, звели білокам’яні храми.
Сьогодні, коли Москва претендує на спадщину Русі, забувають: засновник похований у нас, а перша згадка — в українському літописі. Це не суперечка, а нитка історії, що тче Європу й Азію докупи. Москва виросла, бо стояла на плечах руських князів — таких, як Долгорукий, з його ненаситною жагою земель.
З відкритих джерел