Ось уже другий тиждень, як припинив вихід один з кращих наших сайтів «Точка доступу». Тут сформований свідомий і діяльний колектив, який здатен був попри деяку формальну незграбність, не лише перепощувати новини, а й створювати авторський контент, робити журналістські розслідування, організовувати публічні акції.
Впевнена, їхня рубрика «Закохані в Кропивницький» привернула увагу багатьох, примусила замислитись, врешті оглянутись навколо. А акція «Тато поруч. Завжди» просто вдарила в серце, здається, й так переповнене втратами і бідами нинішньої війни. Кілька журналістських розслідувань про нинішніх посадовців продемлнстрували просто інший рівень місцевої журналістики. Але! Розслідування про статки архітектора міста Романа Лунгула спішно зникло зі шпальт сайту. То це причина припинення виходу «Точки доступу»? Для відстороненого спостерігача якийсь причинно-наслідковий з’язок тут можливий.
Редакторка сайту Ольга Зима у ФБ пояснила ситуацію так: «Редакція «Точки доступу» та ТОВ «Велта» ухвалили спільне рішення про неможливість повноцінної та результативної роботи незалежного медіа в рамках існуючої приватної форми власності. Саме тому вся творча команда редакції вирішила завершити роботу над проєктом «Точка доступу» в його нинішньому форматі.
Наразі тривають юридичні процеси, спрямовані на коректне врегулювання подальших шляхів розвитку незалежного медіа. У межах досягнутих домовленостей компанія «Велта» завершує для себе цей етап роботи з медіапроєктом. Редакція, зі свого боку, формує незалежне медіа під новим брендом — з повною редакційною автономією та відповідальністю перед аудиторією. (…) Проте запевняємо, що відповідно до спільного рішення, незабаром редакція відновить повноцінну роботу під іншим брендом – з тими ж завзяттям, професійністю та вмінням відстоювати інтереси громади та людей».
З одного боку – чудова новина, адже завдання великого бізнесу і журналістики – абсолютно різні. Але як існувати журналістиці, не заробляючи? На жаль, у нинішніх умовах журналістику неможливо перетворити у бізнес, бо затрати на функціонування редакції, навіть у дуже урізаному стані, набагато більші, ніж можливість заробітку на контенті чи рекламі.
Позицію редакційного колективу тепер уже екс «Точки доступу» у соцмережах схвалило дуже багато людей, але чи хоч частина з них готова підтримувати редакцію власними коштами, причому не разовим донатом, а регулярними платежами.? Сумно, але глибоко сумніваюсь. Бо, по-перше, донати і з так невеликих наших статків йдуть відомо куди, а, по-друге, у суспільстві немає культури плати за інтернер-контент, немає укоріненої звички, поняття, що й за це слід платити. Точніче, слід платити не просто за інтернет, як ми платимо провайдерові, а за якісну журналістику.(За технічну підтримку платити слід, а за інтелектуальну роботу – ні?) В умовах нинішньої інформаційної сміттярки читач її просто часто не помічає, а здебільшого елементарно не хоче і не може оцінити.
Звісно, можна розраховувати на гранти, премії, виграші. Але усе це тимчасове. Справжньою опорою незалежної журналстики може бути тільки розумний, доброзичливий і фінансово спроможний читач. Дуже хотілося б, аби молода і завзята команда «Точки доступу» знайшла свою точку опори у незалежній журналістиці.
Світлана Орел