«П’ятнадцять чоловік на скриню мерця…» – таку пісеньку співали пірати, описані Робертом Льюїсом Стівенсоном у пригодницькій повісті «Острів скарбів». Члени архітектурно-містобудівної ради Кропивницького – наче ніякі не пірати, а шановні люди. Але їх ідеї щодо продовження декомунізації міста, підкріплені фінансовими розрахунками, якось не вкладаються в голові.
Річ у тім, що наше місто має чимало пам’яток архітектури, які знаходяться у дуже плачевному стані. Стосовно однієї з них, а саме спеціалізованої ЗОШ №14 (колишнє духовне училище 1890 року побудови) – періодично піднімається питання про негайний порятунок будівлі. І мова не лише про збереження пам’ятки як історично-архітектурного надбання. Навчання як знущання – хто відповість за руйнацію старовинної школи?
У цій школі навчається кількасот учнів, які, разом з педагогами, дуже потерпають від вологості та плісняви у деяких класах. До речі, офіційна медицина прямо забороняє тривале перебування у приміщеннях з постійно підвищеним рівнем вологості, а дихання пліснявим повітрям – взагалі дуже шкідливе для дітей. До всього, з фасаду та кількох стін школи постійно обсипається плитка, будівля має тріщини, і цим далеко не вичерпуються її технічні проблеми.
У травні минулого року була зареєстрована петиція про виділення коштів для реставрації школи, яка за лічені дні набрала необхідну кількість голосів. Однак профільна комісія міської ради, розглянувши петицію, зазначила, що, оскільки школа є офіційною пам’яткою архітектури, і стандартний ремонт нібито може завдати їй шкоди – спершу необхідно провести повний огляд будівлі спеціалістами і скласти план реставрації. Орієнтовна сума для цього – 200 тисяч гривень – виявилася «непідйомною» для міської ради тодішнього скликання, і це питання знову відклали у довгу шухляду.
Отже, «дєнег нєт, но ви дєржитєсь» – що нібито й цілком зрозуміло у час пандемії коронавірусу, коли коштів не вистачає навіть для нормального функціонування лікарень та порятунку пацієнтів. Але ж ні, у лютому 2021 р. архітектурно-містобудівна рада міста, наче й нічого не знаючи ні про коронавірус, ні про руйнацію СЗОШ №14 – спокійно обговорює питання подальшої декомунізації. Одним з об’єктів, який нібито спотворює обличчя міста, на думку членів ради є статуя комсомолки з факелом, встановлена напроти обласної лікарні, на розгалуженні Університетського проспекту та вулиці Юрія Коваленка. На демонтаж цієї фігури орієнтовно потрібно два мільйони гривень, які конче має знайти місцева влада.
Отакої! 200 тисяч задля порятунку СЗОШ №14 – ні, не можна. Два мільйони, щоб прибрати комсомолку – так, спробують викроїти з бюджету. На щастя, остаточне рішення ще не прийнято, дехто з членів комісії розуміє, які то солідні суми. Але серйозність обговорення питання, коли фактично вартість знесення однієї комсомолки дорівнює сумі складання проєктних планів для ДЕСЯТКА шкіл, подібних до СЗОШ №14 – наводить на дуже сумні роздуми.
Це ще пів біди, коли невелика група людей при владі на свій розсуд визначає об’єкти декомунізації. Пів біди, коли ці люди не розуміють, що не обов’язково чіпати пам’ятник, який не має жодної комуністичної символіки, ні зірок, ні серпів-молотів, ні будь-яких написів. Що ця статуя символізує, зокрема, і жителів міста, комсомольців 60-70-х, які, хоч і добровільно-примусово, але доклали зусиль для розбудови мікрорайонів Черемушки та Космонавтів.
Гірше, коли, місцеві керівники вперто не помічають інші об’єкти, які справді нагадують сумне тоталітарне минуле – таблички на будівлях на честь комуністичних катів чи їхніх придворних апологетів – Семена Будьоного, Володимира Воровського, Дем’яна Бєдного. Таких табличок чимало по місту, одна з них красується на фасаді будівлі колишнього Робітничого театру Ельворті, нині спортивної школи. Навіщо вона потрібна – адже люди читають напис та іронізують, мовляв, комуністичні часи можуть повернутися? Більше того, неподалік розміщена інша табличка, вже на честь кадрового чекіста, який воював проти УПА Дмитра Медведева. А для того, щоб перепиляти металеві кріплення і ці недолугі таблички назавжди зникли – не потрібно ніяких мільйонів, це мізерні суми витрат.
Але ж ні – СЗОШ №14 тріщить і розсипається, Семен Будьоний промовляє до нас із фасаду спортивної школи, а знесенню підлягає комсомолка, про яку зовні і не скажеш, що вона має стосунок до справи побудови комунізму. То, може, праві ті містяни, які стверджують, що не у патріотизмі та декомунізації тут справа, а в бажанні деяких очільників міста нагріти руки на технічних роботах, у яких фігурують мільйонні суми?
Що стосується проблеми СЗОШ №14 (до речі, не одна ця школа потребує негайного порятунку, а й, приміром, колишня ЗОШ №7, нині гімназія
О. Пушкіна) – громада міста має розуміти, що без її активної участі важливі питання наші очільники можуть вирішувати на власний розсуд, цілком ігноруючи думку більшості містян. Отож, слід постійно нагадувати владі про заявлені колись проблеми. Бо інакше знову почуємо «дєнєг нєт», зате побачимо пустку на місці статуї якої-небудь комсомолки, і таку ж саму пустку в бюджеті міста чи області.
Алла Шумейко
