Щоразу звертаю увагу, що у інформаційному потоці повідомлень про допомогу нашій армії дуже часто зустрічаються назви сиротинців: Рівненська, Новомиргородська, Новопразька школи-інтернати. Там діти, вихователі та інші працівники цих закладів плетуть сітки, роблять окопні свічки, печуть пиріжки і печиво, створюють вишивки-обереги для воїнів. Так само часто зустрічається у подібних повідомленнях Піщанобрідський аграрний ліцей. Там теж вчаться підлітки-сироти та здебільшого діти із селянських родин, які явно не належать до найзабезпеченіших верств суспільства.
Ясна річ, доброчинність, благодійність – справа добровільна. Але чомусь жодного разу не з’явилась інформація про те, що отримувачі стостисячних і мільйонних зарплат (окрім акцій, які спускаються зверху), якось організували подібну допомогу ЗСУ. Хтось скаже – вони донатять анонімно. Слава Богу, якщо це так. Але віддати якусь тисячу зі ста, зовсім не те, що допомога сироти.
І ось діти Рівненської спеціальної школи теж отримали подарунок: мати загиблого захисника України Сергія Сеника – Наталя подарувала їм два басейни. Вочевидь, у літню спеку вони дуже доречні, адже відпочинок на морі чи курортах навряд чи доступні нині вихованцям цієї школи.
Сергій Сеник воював з російськими окупантами майже чотири роки, брав участь в АТО та ООС, у складі морської піхоти ЗСУ захищав Маріуполь та Волноваху. Нагороджений орденом та сімома медалями. Напередодні повномасштабного вторгнення Сергія мобілізували. Він загинув 14 березня у боях на території Миколаївської області.
Світлана Орел