Поверталася з роботи і вирішила пройти через парк. Було близько дев’ятої вечора, сутеніло. І тут раптом прямо на дорозі стоїть коляска дитяча, синя з великою ручкою. Я заглянула всередину, вона була порожня. Невже хтось міг забути такий великий предмет? Невже якась новоспечена мама настільки закрутилася, що забула коляску? Відкотивши її в бік, я озирнулася.
І тут побачила, як неподалік у кущах товчеться малюк. На вигляд років півтора, ходить досить впевнено. І знову поруч – ні душі… Підходжу до малюка, а він відразу розплився в усмішці і простягнув ручки. Довелося взяти його. Почали пошуки батьків, але нічого не вийшло. Усі, хто знаходилися неподалік, були просто перехожі.
Подзвонила в поліцію. Поки приїхав патруль, ми вже награлися і кілька разів підкріпилися печивом, яке знайшлося у мене в сумці. А далі – все як в кіно. Поліцейський довго жував ручку, заповнюючи протокол, і досить підозріло хмурився і зиркав. «Напевно думає, що я викрала його, як в серіалах», — про себе подумала я. Хоча ситуація, звичайно, зовсім не смішна …. «Ну і влипну ж я вічно».
Після оформлення всіх паперів, поліцейський раптом запитав:
— А ви взагалі далеко від парку живете?
— Та ні, ось мій будинок, в рожеве пофарбований.
— Так візьмете хлопчика до себе, поки ми батьків розшукуємо? Не бійтеся, якщо відразу не знайдуться, заберемо від вас і оформимо в дитбудинок.
Я оторопіла.
— Як взяти? А що я чоловікові скажу? Та й діти свої є …
— Проявіть свідомість, допоможете справі. Якщо вже не оминули дитину, доведіть добру справу до кінця.
Сама не знаю як, але погодилася, шкода стало, маленький такий, беззахисний. «Та й знайдеться напевно швидко якась лінива молода матуся — усвідомить все, і прибіжить до поліції», — подумала я. Посадила знайду в його транспорт і повезла додому.
«Чоловік зараз здивується …» — крутилося в голові. Вирішила набрати, попередити, та й коляску мені важко буде самій підняти на п’ятий поверх. Чоловік, на щастя, не розсердився, тільки руки розвів і почав реготати. Дочки були в повному захваті, як же така цікава «іграшка» — справжня маленька людина. Поки вони гралися, ми з чоловіком навіть піддалися ностальгії і згадали своїх дочок у такому ніжному віці …
Ідилію порушив несподіваний дзвінок того самого поліцейського. Знайшли маму малюка. Виявилося, що це зовсім не випадок з недбайливою матусею. Мама хлопчика була вагiтна другою дитиною. Коли вони пішли погуляти, раптом у неї почалися різкі бoлі в живoті. Сіли на лавку, малюк весь час був поруч. Мамі ніби стало краще, і вона спробувала встати, і тут знову різкий бiль і втpата свідoмості. Навіть присісти не встигла, так і впала біля лавчини.
Місце це небагатолюдне, тому свідків не виявилося. А малюк, не розуміючи того, що відбувається, вирішив погратися з коляскою і закотив її в іншу частину парку. Жінку знайшли трохи пізніше люди, але ніхто не зрозумів, що вона була не одна, а сама вона сказати нічого не могла. Прийшла до пам’яті тільки в пoлoгoвому будинку, де з’ясувалося, що їй терміново слід робити кесapів рoзтин.
— Ми вже розшукуємо батька, потерпіть, будь ласка, ще трохи!
— Звичайно-звичайно, все в порядку! — запевнила я.
А незабаром до нас у двері подзвонив переляканий молодий чоловік. Його звали Вадим, а нашого маленького гостя, як з’ясувалося, — Максим. У батька хлопчика тремтіли руки, коли він намагався запропонувати нам гроші на знак подяки за участь і допомогу. Але ми з чоловіком, звичайно ж, відмовилися.
А з мамою Максима теж все, на щастя, склалося добре. Вона наpoдила донечку і назвала її на честь рятівниці її сина, тобто мене — Марія. А ще вони відшукали тих людей, що викликали машину швидкої в парк. Виявилося, що першим її виявив підліток — Артем. Так ось ми з ним тепер хрещені батьки! Тепер вже не загубимось, будемо спілкуватися сім’ями.
Смерека