14 червня — 90 років з дня народження Дмитра Дмитровича Проскаченка, відомого краєзнавця, музейного працівника та громадського діяча.
Є люди – своєрідні маркери покоління, певної епохи, їх характеризує реальний продуктивний патріотизм, почуття обов’язку, щира зацікавленість та відповідальність у розвитку рідного краю. Це наш з вами грунт, духовні стовпи на яких тримається сучасне культурне середовище й гуманітарне поле, а у нашому регіоні їх ще називають атлантами степу. Одним із таких непересічних особистостей є й Дмитро Проскаченко, якого добре пам’ятають у рідних краях, згадують як сильну особистість, талановитого, доброго, життєрадісного чоловіка. Розсудливість, оптимізм, принциповість та вимогливість були характерними рисами у його ставленні до справи і людей. Його доля – це уся наша історія ХХ-початку ХХІ століть – народився 1930 року в селі Чорний Ташлик, що на Вільшанщині; у 14 років – син полку 188-ої стрілецької дивізії; по війні закінчив Одеську школу суднобудівників та працював на заводі у Миколаєві; служив у прикордонних військах, а в 50-х роках повернувся на свою батьківщину.
Де виростає наша культура? В глибинці
Більше 50-ти років працював, як кажуть, на ниві розвитку культури, свою діяльність він розпочав у 1956 році на посаді завідуючого сільським клубом рідного села, далі – директор Вільшанського будинку культури. З 1960 року жив та працював на Добровеличківщині, обіймаючи низку посад: директор районного будинку культури, завідуючий районним відділом культури, голова районного комітету ДОСААФ, директор музичної школи. З його ініціативи і сприяння було відкрито дві музичні школи у районі, створено культурні комплекси у селах, де підтримувались місцеві художні колективи, організовано численні цікаві районні свята, які пам’ятають до сьогодні.
Дмитро Дмитрович був одним із засновників Добровеличківського краєзнавчого музею. Музей – його дітище, його творчий ентузіазм, його безсонні ночі, справа на яку він не шкодував сил. Творчий пошук, організаторські здібності та дар спілкування з людьми дозволяли йому успішно завершувати всі починання. З 1980 року – голова ініціативної групи зі створення Добровеличківського районного музею, який було відкрито 30 квітня 1985 року. Його колегою і соратником був Василь Нога, історик, Заслужений вчитель Української РСР, який працював директором музею до 1999 року, а Дмитро Дмитрович у 1991-2008 рр. був головним зберігачем фондів. Він постійно займався науково-дослідною роботою, поповнював та вивчав музейну колекцію, опікувався її збереженням та популяризацією. У 2002 році у рамках проведення Всеукраїнської культурно-мистецької акції «Мистецтво одного села» Добровеличківським районним краєзнавчим музеєм спільно з Липнязьким народним краєзнавчим музеєм було створено експозицію «Барви рідного краю», яка представила народне мистецтво жителів села Липняжки. Саме Дмитро Проскаченко тоді оформив тематико-експозиційний план виставки, яка була високо оцінена організаторами конкурсу та журі.
«Пам’ять» і пам’ять на віки
При музеї було створено районну самодіяльну кіностудію, в доробку якої більше 50 аматорських фільмів з історії, краєзнавства та культури району за сценаріями Дмитра Дмитровича. Студія стала лауреатом багатьох обласних і міжобласних конкурсів, відзначена призами, дипломами і преміями. У цей же час працювала й дитяча студія «Краєзнавець», діяльність якої спрямувалась на відродження духовності, історичної пам’яті, формування в учнів та молодих людей патріотичних якостей, залучаючи їх до вивчення, збереження історико-культурної спадщини краю.
Як відповідальний секретар районної організації Українського товариства охорони пам’яток історії і культури багато років займався питаннями виявлення, взяття на облік, облаштування та догляд за пам’ятками історії, культури та природи. Він активний учасник різноманітних науково-практичних конференцій у Чернігові, Києві, Миколаєві, Кіровограді, де презентував цікаві доповіді, зокрема: «Проблеми виявлення, охорони та вивчення пам’яток народної культури», «Українська народна пісня – перлина української національної культури», «Кіровоградщина – географічний центр України».
Дмитро Дмитрович активно займався пошуками у галузі історії краю, популяризував місцеву культуру, опублікував низку статей з краєзнавства в районній газеті «Сільське життя», наприклад, «Пісня в кольорах», «Чорний лабіринт», «Потаємна схованка», «У полі могила», «Трагічний серпень 41-го». Вони привертають до себе увагу вмінням автора захопити безпосередністю розповіді про звичайне, і, водночас значуще в історії краю. Був автором матеріалів з історії та краєзнавства Добровеличківського району до видань: «Кіровоградщина: історія та сучасність центру України», «Сучасна Українська енциклопедія», енциклопедичного видання «Міста і села України», «Книга пам’яті України: Кіровоградська область», «Книга скорботи України: Кіровоградська область». Д. Проскаченко один із ініціаторів дослідження місця географічного центру України, коли цю ініціативу підтримав доктор географічних наук, професор, В. Шевченко, і в 1989 році визначив точку географічного центру України – селище Добровеличківка Кіровоградської області. Також, Дмитро Дмитрович є автором двох книг: «Народ скаже як зав’яже» (2009) та «Центр України. З історії Добровеличківського району» (2013).
Посієш світло – одержиш вдячність
Свої знання і життєвий досвід Дмитро Дмитрович найповніше використовував на користь громадськості, більше 10 років був членом президії районної ради ветеранів, обирався членом головної ради Українського товариства охорони пам’яток історії і культури України (м. Київ), депутатом Добровеличківської селищної та районної рад.
Бувають люди як маяки…світять крізь десятиліття, так і Дмитро Дмитрович – всі, хто його пам’ятає відзначають, що був перш за все доброзичливою і комунікабельною людиною. Його, простота в спілкуванні створювали навколо нього особливу атмосферу, мав чудовий акторський талант, любив живопис і поезію, з особливим трепетом відносився до народного мистецтва, зокрема, до народних пісень, як українських, так і болгарських. Захоплювався риболовлею, був дотепним оповідачем з дуже тонким почуттям гумору. Його авторитет був непохитний у колективі, колі друзів, серед рідних. Мав чудову родину, дружина – Ніна Іванівна підтримувала його у всіх справах та життєвих труднощах, мали також чудових дочок – Ольгу та Людмилу, внуків, дочекались правнуків…
Багаторічна й плідна праця Дмитра Дмитровича була поцінована як місцевою громадою, так і на рівні держави, він мав досить багато відзнак та нагород. Пригадується травень 2008 року, коли за вагомий внесок у розвиток культури району, багаторічну краєзнавчу роботу та дослідження, збереження і популяризацію історико-культурної спадщини краю, Дмитра Проскаченка, головного зберігача фондів Добровеличківського краєзнавчого музею та краєзнавця, відзначено обласною краєзнавчою премією імені Володимира Ястребова.
Пам'ять про Дмитра Проскаченка вшанована жителями Добровеличківщини, про його життя й діяльність писали Аліна Врадій, Віра Мар’янова, Володимир Мельник, досліджували Валентина Грінченко, Володимир Колісніченко та Наталя Куделя. А 18 травня 2015 року на фасаді історичного приміщення Добровеличківського районного краєзнавчого музею у присутності місцевих жителів, представників органів влади, працівників музею та родичів урочисто відкрили меморіальні дошки засновникам музею Дмитру Проскаченку та Василю Нозі.
Слід відзначити й рідкісну особливість, нечасто у музеї зустрінеш дані про його засновників і творців. У 2003-2004 роках тут було створено окрему експозицію з історії закладу, тому його творці й сьогодні ніби зустрічають гостей, й, водночас, присутні у своєму дітищі…
На сьогодні, в умовах реформ адміністративного устрою та місцевого самоврядування, музей під свою опіку взяла Добровеличківська об’єднана територіальна громада. За словами Валентини Грінченко, директорки музею, зараз триває ремонт, частина експозиції буде оновлена, а засновникам музею Дмитру Проскаченку та Василю Нозі буде присвячено окремий розділ. 12 червня 2020 року, в умовах карантину й обмеженої кількості присутніх – це сестра, знайомі та працівники музею – відбулось відкриття тематичної виставки, приученої 90-річчю від дня народження Дмитра Проскаченка. Тож, добрі справи не згасають у пам’яті людській…
Лариса Гайда
Матеріали і фото до публікації надані Добровеличківським краєзнавчим музеєм