Дуби одного віку із Всесвітом, в вражають своєю майже безсмертною долею, як найбільше диво світу. (Пліній Старший)
З давніх давен у місті на сивому Інгулі ходять народні перекази про так званий столітній або потьомкінський дуб, який до середини 20-х років минулого століття ріс у міському саду (тепер парк Перемоги) і уподовж двох століть був однією з найвизначніших пам’яток природи міста.
Про незвичайне дерево протягом двох віків складалися неймовірні легенди і оповідки, які важко відокремити від дійсності. Сад теж описаний не раз, здебільшого у жанрі вигадок російської імперської пропаганди. Існує чимало письмових джерел, які з певним пафосом розповідають вельми цікаву історію міського саду і столітнього дуба. Одним з авторитетних джерел слід вважати «Історичний нарис м. Єлисаветграда», укладений і виданий міським головою О. М. Пашутіним у 1897 році. Він повідомляє: «Міський сад, колишній казенний, за одну версту від міста, на річці Сугаклеї, розведений у 1764 році генералом Мельгуновим… за наказом імператриці Катерини ІІ». Основним призначенням його автори вважали вирощення для царського двору фруктів і овочів. Вже наступного року прапорщик Вербин доставив у Петербург плоди першого врожаю саду. Для цього місцеві майстри виготовили спеціальний візок. Вербин повернувся додому з листом, у якому повідомлялося, що дині і кавуни «Її Імператорська Величність милостиво прийняти зволила, а прапорщика у чині підвищити веліла». Подія, звичайно, видатна для провінційного міста, якщо так справді було.
Предметом нашого дослідження є повідомлення про те, що у саду зберігся на нижній алеї дуб, який своїми розмірами привертає увагу відвідувачів. За переказами, під цим дубом князь Потьомкін неодноразово проводив військову раду з питань облоги та взяття Очакова. Уточнимо: турецька фортеця Очаків була взята російсько-козацьким військом у червні-грудні 1788 року. На той час дуб начебто був столітнім. Однак, це не так. Адже до військової ради залучалося не менше десяти офіцерів і генералів. Щоб розмістити таку кількість людей у тіні, за столом з географічними картами та іншими атрибутами військовиків, потрібне дерево з широко розгалуженим віттям. Якщо дубу було справді усього сто років, він не міг би прийняти під свою крону таку кількість людей.
Історія дуба давно була предметом вивчення любителів і шанувальників природи нашого міста. Майже 40 років свого життя збирав дані про легендарне дерево інженер-конструктор за фахом, аматор-натураліст за покликанням Михайло Ножнов. Він постійно консультувався з фахівцями відділу природи обласного краєзнавчого музею, зустрічався з людьми, які бачили дуб живим, вивчав наукову літературу. Я одержав у спадок записи покійного дослідника і продовжив його справу.
Цінну допомогу надав мешканець міста Василь Калиниченко. Він надіслав зібрані ним наукові дані про дуб-велет. Його стовбур товщиною майже чотири обхвати, діаметр 1,43 метра, справжній вік дерева 473 роки, про що свідчили річні кільця відшліфованого зрізу з пня. На відстані 200-300 метрів нижче по течії річки Сугаклеї від дубу росли ще два брати-велетні діаметром 0,93 і 0,89 метра. Пень столітнього дубу кілька років залишався на місці спиляного. Зріз зберігався у обласному краєзнавчому музеї до окупації міста гітлерівцями у 194-1944 роках, пізніше невідомо куди зник (не виключаю, що він є експонатом музею в іншому місті). В. Калиниченко як викладач біології педінституту (тепер Державний педагогічний університет ім. В. Винниченка), він показував пень своїм студентам і сфотографувався з трьома на історичному пеньку. Сучасний читач має можливість побачити цей рідкісний історичний знімок.
Отже, згідно з науковими дослідженнями дуб висаджений близько 1520 року. Якщо врахувати, що вік цих дерев може сягати двох тисячоліть, той дуб ріс би й досі і був би ще «молодим». Я не помиляюся, коли пишу висаджений. Бо дуби у степовій зоні, де розташоване наше місто, самі не проростають. Не могли завезти його у безлюдну місцевість і чужоземні кочівники – він їм ні до чого. Дуб, безперечно, висадили постійні місцеві мешканці. Ними на той час були українські козаки, історичні документи фіксують кілька перших козацьких зимівників на Сугаклії та Інгулі.
У козаків існував своєрідний культ дуба. Він був символом мудрості, мужності, безсмертя. Не випадково померлих чи загиблих знаменитостей ховали у дубових домовинах (у тому числі й Тараса Шевченка). Під дубом збиралися козаки на раду, влаштовували віче. За переказом, саме під дубом запорожці писали знаменитого листа турецькому султану. А скільки пісень, оповідок, казок, приказок складено в Україні про могутнє дерево.
Пошуки проростання могутнього дерева-пам’ятки поблизу міського саду, як і його розведення, тривали більше 20 років. Опитано десятки людей, перечитано море літератури, переглянуто енциклопедії, перелопачено відповідні архівні матеріали. Зібрано, проаналізовано, написано в різні роки у пресі чимало. Та не вистачало якогось ключового документа, факту, який би аргументував пошуки, дозволив поставити після їх дослідження крапку. І коли такий довгоочікуваний документ знайшов на сторінках унікального збірника «Інгульський степ», третій випуск, 2018 рік, я вже не мав права не завершити епопею пошуків для написання початкової сторінки історії заснування міста, яке сьогодні називається Кропивницьким.
Юрій Матівос