Історія Миколи та Ольги Аркасів — це не лише історія кохання. Це історія двох людей, які свідомо обрали служіння Україні.
Микола Аркас народився у заможній родині адмірала Чорноморського флоту. Перед ним були відкриті двері до блискучої кар’єри в Російській імперії, але він обрав інший шлях. Захопився українською історією, мовою, народною піснею та культурою. Навіть усупереч поглядам батька носив український народний одяг, спілкувався українською та збирав фольклор.
Його дружиною стала Ольга Іванівна Аркас — освічена, музично обдарована жінка, яка швидко стала не просто дружиною, а найближчою помічницею у всіх його справах. Їхній дім перетворився на місце, де звучали українські пісні, збиралися митці, історики та просвітники, народжувалися нові ідеї.
Разом вони виховали трьох дітей і всією родиною їздили селами Миколаївщини та Полтавщини, записуючи народні пісні. Завдяки їхній праці було збережено понад 400 українських народних пісень — справжній скарб, який міг назавжди зникнути.
Подружжя відкривало українські школи, підтримувало молодь, допомагало письменникам і науковцям, фінансувало українські видання. У 1907 році Микола Аркас заснував і очолив миколаївську «Просвіту», яка стала одним із найважливіших осередків українського національного життя на півдні України.
Саме він створив першу українську оперу «Катерина» за поемою Тараса Шевченка. Попри цензурні заборони, видав її власним коштом, а згодом вона прозвучала в Миколаєві, Києві, Львові, Варшаві та Кракові.
Після інсульту, коли права рука вже не слухалася і писати музику стало майже неможливо, Аркас не здався. Він узявся за іншу велику справу — написав «Історію України-Русі». Ця книга стала однією з перших популярних історій України українською мовою і відкрила минуле рідного народу тисячам читачів.
Коли у 1909 році Миколи Аркаса не стало, Ольга залишилася вірною його справі. Вона зберегла його архів, рукописи, дбала про видання його творів і берегла пам’ять про чоловіка. Кажуть, що заради гідного поховання навіть продала частину родинного маєтку.
Їхнє кохання не було гучним чи показовим. Воно проявлялося у щоденній спільній праці, взаємній підтримці та любові до України. Саме завдяки таким родинам українська культура пережила найважчі часи й зберегла свою силу.