Емілія, що вчила сприймати життя, яким воно є

Перегляди: 1079

На початку минулого тижня вразило повідомлення: пішла з життя Емілія Гуцало, кандидат педагогічних наук, доцента кафедри соціальної роботи, соціальної педагогіки та психології Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Цю елегантну привітну респектабельну жінку важко було уявити слабкою, не впевненою в собі, не кажучи про те, щоб немічною, хворою, старенькою. Її наукові зацікавлення – психологія, соціологія і творча праця у цих напрямках, багатьом і багатьом людям допомогали вірити в себе, сприймати життя, яким воно є, не втрачати впевненість і вітальність.

«Майже 40 років свого життя вона віддала вірному служінню університету…» – сказано у скорботному повідомленні на сайті Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Навчалася у Харківському інституті мистецтв ім. Котляревського, Кіровоградському державному педагогічному інституті, аспірантурі Академії Педагогічних Наук СРСР (Москва). У 1989 році успішно захистила кандидатську дисертацію в АПН СРСР. 1989 року ВАКом СРСР присвоєно науковий ступінь кандидата педагогічних наук Тема кандидатської дисертації: «Творчий розвиток майбутніх учителів» (1989 р. АПН СРСР). 1992 р. – наукове звання доцента. Автором понад 110 наукових праць, розробник електронних курсів. Нагороджена Почесною грамотою Міністерства освіти та науки України, Почесною грамотою Міністерства з надзвичайних ситуацій України, грамотою Національної Академії Педагогічних Наук України, знаком «Відмінник освіти України». Працювала директором медичного центру «Арніка» при поліклініці УМВС, директором «Інституту гармонійного розвитку особистості», психологом дитячої поліклініки №1, психологом Управління МНС України у Кіровоградській області.

З Емілією я ближче зазнайомилася, коли вона намагалася утвердитися у місцевому політикумі. Це вже був час, коли романтичні захоплення ідеями почали згасати і на політичну арену почали виходити так звані прагматики, точніше – пристосуванці, кар’єристи, користолюбці. Емілія ж була ніби із попередньої, рухівської епохи – у ній відчувалося свіже прагнення робити політику чесно, відкрито, демократично, аргументовано. І насамперед – задля того, аби змінювати країну на краще. Надії тоді були чималі – наставала ющенківська епоха.

Якийсь час вона очолювала осередок партії «Реформи і порядок». Я ж тоді була політичним оглядачем міської газети і ми часто зустрічались на всіляких навколополітичних тусовках, засіданнях, координаційних радах, пресконференціях. У її виступах відчувався професіоналізм, рівень мислення, аналітичний підхід, державницька позиція, нерідко вона вигідно вирізнялась на фоні інших політиків місцевого рівня. Серед них вона була одна з небагатьох, хто умів помічати та цінувати професіоналізм та порядність інших.

У 2002 вона балотувалась у Верховну Раду від блоку «Наша Україна» по округу №103. Йшла по мажоритарці. Не обрана. Політичні провали тодішньої влади, зростання впливу Януковича і його кліки поставили хрест на її політичних устремліннях.

Але Емілія, будучи потужною особистістю, мала чим зайнятися. Її наукові інтереси: розвиток креативності особистості, психологія вікового розвитку особистості, педагогічна психологія, політична психологія, трансперсональна психологія. Дисципліни, які викладає: «Психологія», «Вікова та педагогічна психологія», «Актуальні проблеми соціальної роботи», «Основи сценарної роботи соціального педагога», «Соціальний супровід сім’ї».

Не віриться, що її вже немає…

Світлана Орел

Надрукувати