Я стукаю уже в усі двері… Але по порядку. Ми живемо в селі Іванівка Кіровоградського району по вул. Вишневій. Це так званий хутір, бо власне село знаходиться від нас досить далеко: через ставочок, через місточок та ще й кленовий листочок)).
Минулого року я передплачувала три газети: «Літературну Україну», оскільки я член Національної спілки письменників України і треба підтримувати спілчанську газету, а також обласні «Народне слово» і «1-ю городскую…».
Все було добре до листопада: я отримувала газети щоп’ятниці, тобто із затримкою на один день, що нормально. Але в листопаді захворіла наша листоноша, і газети нікому було розносити. Ну, минулорічні газети я вже «похоронила», але зі своєю наївною вірою в те, що все буде добре, мала необережність передплатити на 2021 рік спілчанську «ЛУ» і моє улюблене «НС» (а от мої сусіди на нашому кутку, як більш тверезі і реалістичні, не передплатили жодної газети, навчені гірким досвідом листопада-грудня 2020р.).
Почався новий рік, і сіла я чекати своїх газет… як з моря погоди… Щоправда, через деякий час я дізналася, що кожної п’ятниці в село приїжджає авто з головпоштамту, видають людям пенсії і газети (тим, хто в змозі прийти). Я ж фізично не можу ходити на таку відстань, щоб забрати газети, за доставку яких я ЗАПЛАТИЛА!
Всередині лютого моє терпіння вичерпалося і я написала листа в редакцію «НС»… Все-таки преса – це велика сила! Редакції «НС» моя глибока вдячність! Листа я написала 17-го, а 19-го до нашого будинку під’їхала автівка Укрпошти і мені вручили купу газет! То й слава Богу, дочекалася.
Хоча ви можете уявити, з якою «цікавістю» 19-го лютого я читала новини від сьомого січня. Попри все, настрій у мене був оптимістичний, питання вирішилося, я буду зі свіжою періодикою.
Сьогодні чергова п’ятниця. Газет немає. Аналізуючи ситуацію, дійшла до такого висновку: можливо, мені будуть доставляти газети раз на півтора місяці?
То хай би й так, але тоді буде лише вісім доставок замість 52 на рік. У такому випадку нехай мені обласна дирекція Укрпошти поверне гроші за 44 доставки, які вони не виконали, та й розійдемося миром.
Взагалі обставини більш ніж дивні: наша пошта обслуговує два села: нашу Іванівку і сусіднє – Безводню. Так склалось, що немає поштарки, то невже у двох селах не знайдеться людини працездатного віку, яка би працювала на пошті, тим більше, що питання працевлаштування стоїть досить гостро. А, можливо, Укрпошта поставила собі за мету будь-якою ціною знизити кількість передплат?
Ну, а поки що я сиджу біля розбитого корита і чекаю 15-те квітня – може, мені знову привезуть купу газет?
Наталя Бідненко
Від редакції: Державна інституція «Укрпошта» останніми роками робить все, щоб буквально знищувати друковану пресу. Непомірні тарифи на доставку, які вбивають економіку редакцій і у той же час ось таке виконання своїх зобов’язань. Керівництво «Укрпошти» ніби поставило за мету беззбитковість і комерціалазацію. Але ж яка це комерціалізація, коли верхівка отримує мало не мільйонні зарплати, у той же час повсюдно закриває відділення, рядовим працівникам і листоношам платить копійки? При цьому ніхто не враховує, що пошта – це насамперед соціальна інституція і доставка преси – це важливий чинник інформаційної безпеки держави, яка й так знаходиться у стані гібридної війни. На жаль, наш уряд чи не розуміє цього, чи свідомо закриває очі на цю важливу проблему.
Але тим часом, може, «Укрпошта» таки потурбується про доставку преси у село Іванівку?