15 січня виповнилось 155 років Агатангелу Кримському – знаменитому ученому-сходознавцю, тюркологу, перекладачу, великому ерудиту і поліглоту, історику і літературознавцю, релігієзнавцю і фольклористу, письменнику, який знав понад 60 мов!
Він народився 1871 року у Володимирі-Волинському і став одним із найвидатніших у світі мовознавців та фахівців з історії та культури Сходу. Талант до мов в Агатангела Кримського проявився ще змалку. У три з половиною роки він умів читати, у п'ять – пішов до училища у Звенигородці, куди переїхала сім'я. Далі було навчання в Острозькій та Київській гімназіях і вступ до Колегії Ґалаґана. В Острозькій прогімназії вивчив польську, французьку, англійську та німецьку мови, в колегії Ґалаґана опанував грецьку, італійську, турецьку.
У 18 років Кримський досконало знав 8 мов, а до кінця життя – понад шістдесят (різні дослідники називають цифри від 56 до ста, звертаючи увагу, що він вивчав не лише мови, але і різні говірки, діалекти). Сам учений жартував, що легше знайти мову, яку він не знає, ніж порахувати, скільки знає.
Народився Агатангел Кримський у російськомовній сім’ї. Його батько, татарин з білоруським корінням, був учителем історії й географії, автором популярних на той час посібників і краєзнавчих книжок. Мати походила з польсько-литовського роду. Історикиня Гульнара Абдулаєва для програми "Культура на часі" на Суспільне Культура розповіла, що існує легенда, що прадід Кримського був муллою — духовною людиною, знавцем мусульманського ритуалу — в Бахчисараї. Однак він посварився з кримським ханом та виїхав на територію сучасної Білорусі, до міста Мстиславль. Тоді на тих територіях мешкала громада польсько-литовських татар. За словами історикині, можна припустити, що прадід там одружився з місцевою кримською татаркою. Вважається, що тоді й з'явилося прізвище Кримський.
"Їхній син з незрозумілих причин перейшов в християнство, отримав ім'я Степан і одружився з місцевою пані. Хто вона — нам невідомо. Від цього шлюбу народився батько Агатангела Кримського", — розповіла Гульнара Абдулаєва.
Любов до України в юному віці в ньому пробудили твори Юрія Федьковича, а також уроки «руської мови» Павла Житецького. «І от узяв я якось повісті Федьковича з передмовою Драгоманова, узяв, прочитав, і мене нове світло осяяло. Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство. Кожнісіньку вільну від «офіційних занять часину я присвячував Україні». Перша ознака національності є мова – я й нею найперше заклопотався, пильно читав усякі книжки, особливу вагу звертав на етнографічні матеріали, перечитав усякі філологічні праці», – згадував вчений у своїй автобіографії. У 19 років Агатангел Кримський починає листуватися з Іваном Франком. Також він листувався з Борисом Грінченком, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською та особливо ніжно з Лесею Українкою. Мабуть, це й не дивно, адже обоє були народжені в 1871 році і, як однолітки мали багато спільних та цікавих тем для обговорення. І ще коли навчався в колегії Галагана, був зачарований її перекладами Гейне.
Орися Вознюк твердить, що ці "два волинські серця" зустрілися у 1886 р. на концерті композитора Миколи Лисенка в Літературно-артистичному товаристві в Києві і вже більше ніколи не відпускали одне одного. Леся Українка присвятила свою драму «В катакомбах» «шановному побратимові А.Кримському». Дослідники, вивчаючи їхнє листування, говорять про не звичайні дружні стосунки, а таємне кохання Агатангела до відомої літераторки. Згадують також і вірш, який Павло Тичина присвятив Кримському на 60-ліття, в якому прямо говорилося про «вічно мрійну Лесю Українку».
Агатангел Кримський підтримував особисті знайомства й з провідними кримськотатарськими культурно-освітніми й літературними діячами: письменником Ісмаїлом Гаспаринським, філологом Ісмаїлом Лемановим, поетами Бекіром Чобан-заде та Абдуллою Лятіф-заде. Неодноразово відвідував Крим.
Після закінчення Колегії він переїздить до Москви, де навчається у Лазаревському інституті східних мов. Дивовижно., але у Москві він говорив українською та згуртував навколо себе схожих за поглядами людей. Закінчивши інститут, у 1896 р. він отримує стипендію від Лазаревського інституту на два роки, один з яких він мав провести в арабських країнах, другий в Західній Європі.
На кораблі «Одеса» 2 жовтня1896 р. Агатангел Кримський відплив за маршрутом Константинополь-Бейрут. У Лівані А.Кримський перебував з 13 жовтня 1896 по 14 травня 1898. Там Кримський отримав ґрунтовний вишкіл орієнталіста, основними дисциплінами для нього стали арабська філологія, іслам та арабська література. Крім того, він досконало вивчив перську мову і літературу, а також турецьку мову та літературу. Він продовжує ще на рік своє перебування у Бейруті, пожертвувавши роком студій в одному із західно-європейських університетів. На той час йому було двадцять п’ять, і він володів уже сімнадцятьма мовами.
Цікаво, що у листі Ю.С.Кримському від 20-22 жовтня 1896 р. з Бейруту Агатангел Кримський називав це місто інтелектуальною столицею Сирії (у ті часи Бейрут разом із середземноморським прибережжям був її частиною) і порівнював з Одесою: «Бейрут і є центр розумового життя Сирії, але він швидше арабська Одеса, ніж арабська Москва чи Київ. Так. Одеса». Усього за час перебування у Лівані Агатангел написав майже 180 листів, з них 150 листів, адресованих рідним та майже 30 – своїм друзям та колегам. У багатьох випадках листи написані у формі щоденника і містять дуже детальну інформацію про подані події.
Саме його щоденні спостереження, стосунки з сусідами, торговцями, а також його участь у громадському житті Бейруту лягли в основу «Бейрутських оповідань», що були написані у 1897 р. та вперше надруковані в часописі «Нова громада» в 1906 р. (№6,7,8).
Повернувшись до Москви, він викладає, стає професором східної літератури (у 30 років), пише серію підручників, перекладає російською Коран. Під час гетьманату Скоропадського 1918 року Кримський повертається до Києва. Він отримує посаду вченого секретаря новоствореної Української академії наук. Також очолює кабінет арабо-іранської філології та історико-філологічний відділ, під його керівництвом працюють правописна й діалектологічна комісії, словника живої мови, історії мови.
У 1919 році, з приходом більшовиків, існування Академії було поставлене на межу виживання. Кримський випрошує пайки та одяг для співробітників, разом з ними заготовляє дрова для опалення приміщення, де було так холодно, що чорнило замерзало. Саме завдяки Агатангелу Кримському вдалося зберегти Академію від знищення, а згодом розширити її та збагатити книгозбірню. У цей же період професор викладає в Київському університеті, створюючи цілу школу орієнталізму в українській науці, пише низку праць, у яких доводить міцний зв'язок між культурою й мовами Близького Сходу й України. 1921 року він стає директором Інституту української наукової мови.
Його перу належать дослідження з української лексикології та лексикографії, діалектології, правопису, українського літературознавства, фольклористики та етнографії. Агатангел Кримський – автор «Української граматики» (1907-1908 рр.), «Нарисів із історії української мови та хрестоматії з пам’ятників старо-українщини XI-XVII ст.» (1922 р.), «Програми для збирання особливостей малоруських говорів» (1910 р.). До речі, Одеська національна наукова бібліотека зберігає цінні прижиттєві видання Агатангела Кримського, зокрема "Повістки і ескізи з українського життя" (1895) та збірку "Пальмове гілля" (1902). У відділі рідкісних видань та рукописів знаходяться матеріали, що свідчать про творчий спадок видатного сходознавця та українського діяча. У 1921 році він уже майже втратив зір, тож його секретарем і постійним помічником стає Микола Левченко, якого він пізніше усиновив. У 1929 році Левченка заарештовують у справі СВУ. Після чого, протягом п’яти років – заслання, а після повернення – самогубство. Ці події стали для Кримського страшним ударом.
У 1929 році самого Кримського теж почали переслідували каральні органи. А вже на початку 1930-х років його усунули майже з усіх робіт. Де не могли звільнити – ліквідовували установу, як таку. У 1941 році його арештовують як «ідеолога українського буржуазного націоналізму, який роками очолював націоналістичне підпілля», адже він був великим другом та соратником Сергія Олександровича Єфремова, якому інкримінували організацію «СВУ». Його разом з представниками української інтелігенції (зокрема – членом Центральної Ради, письменницею та громадською діячкою Людмилою Старицькою-Черняхівською) відправляють до Казахстану. Подальша доля Агатангела Кримського невідома. За офіційною версією 25 січня 1942 року він помер в кустанайській тюремній лікарні. Однак місце поховання видатного вченого досі не знайдене.
За відсутністю складу злочину, справу проти Агатангела Кримського перекваліфікували 8 травня 1957 року, а у 1960 році його остаточно реабілітували.
У 2017 році Імадеддін Раеф, член Спілки ліванських письменників і Спілки арабських журналістів, українознавець, переклав його «Бейрутські оповідання». Вперше за 120 років вони зазавучали арабською! Промоцію цієї книги в Україні взяло на себе посольство України в Лівані та особисто Надзвичайний і Повноважний Посол України в Лівані в 2016-2022 роках Ігор Осташ. Дослідники твердять, що, найімовірніше, «Бейрутські оповідання» Кримського – це єдиний документ, який описує двогрошову систему, що діяла тоді в Бейруті, і додає багато нових знань про історію цього міста. Розповідь Кримського дає можливість буквально побачити тогочасне життя, почути діалекти бейрутців, зрозуміти, що їх хвилювало. Усі інші тексти того часу були традиційно формальними.