«Визначною подією в культурному житті Кропивницького став виступ я в обласній філармонії хору "Гомін" Львівського органного залу. Цей львівський колектив своїм творчим підходом змінив всі уявлення про хоровий спів. Раніше вважалось, що учасники та учасниці хору мають струнко стояти та виконувати свої партії в тієї чи іншої пісні. Мати вишукані костюми, дивитись на диригента, а акомпаніаторами були один а то й два баяніста.
Так чим же цікавий любителям хорового мистецтва «Гомін»? Перш за все акапельним співом. Художній керівник колективу Вадим Яценко задавав тональність та зливався серед 20 виконавців, які були, до речі як і він, одягненні досить просто, без зайвого шику. В цьому, мабуть, і була родзинка сценічного костюму.
Де видано в традиційному хорі, щоб пісню співали сидячи («Ніч над Карпатами…), або щоб посеред пісні пара кружляла в танці, або в кінці пісні пролунав постріл й соліст промовив – промазав. А де було раніше видано, щоб хтось з учасників хору, під час номера, пішов зі сцени в зал і там закликав глядачів підтримувати виконавців?
«Гомін» запалив серця глядачів, виконуючи відомі пісні: «Кохана, сонце і небо, Море і вітер – це ти, це ти.»; «Коханий, лиш вітер спогад навіває про любов мою. Вітер хмаринку небом жене, А я в уяві бачу тебе…»; « Зоряна дорога, зоряна дорога …»; «Цей сон, цей сон мені щоночі сниться…»; "Гоцулко, Ксеню..." І з яким запалом зал разом з артистами акапельно виконав нашу національну пісню «Червона рута»… Враження від концерту колосальні. Глядачі в одному суцільному пориві аплодували та скандували хору – молодці!!!»
Так захоплено відгукнувся про виступ хору «Гомін» у ФБ Анатолій Стоян. Цей колектив справді набув неабиякої популярності, значною мірою завдяки соцмережам, має свій стиль і власну манеру виконання.
Але для мене їхній виступ був би ближчим і теплішим, аби керівник чи ведучий нагадував глядачам, що в Україні був і інший хор «Гомін», за великим рахунком фактично попередник тепершнього. Це хор під керівництвом Леопольда Ященка, який потрясав столицю України в глухі 70-80-ті роки минулого століття. Він теж ламав усі уявлення про традиційний радянський хор, одягений у мальовані вишиванки. Бо усі учасники мали автентичний український національний одяг зі скринь своїх батьків-дідусів-бабусь. Створений у 1969-му році, він обє’днав багатьох киян, студентів вищих навчальних закладів, які хотіли пропагувати українську пісню, мову, традиційну культуру, будити національну свідомість. Ідейним натхненником хору був Іван Гончар, який виділив зі своєї приватної колекції народні строї для перших учасників «Гомону». Його учасники не лише співали, а й грали на народних інструментах. Він виступав не лише на концертних майданчиках, бо туди його не дуже пускала тодішня влада, яка буквально боялася цього стихійного українського «Гомону», а просто у парках, у транспорті, зоркрема у тому ж Київському метро.
Дебютував «Гомін» виконанням веснянок у парку над Дніпром, а згодом на святі Івана Купала на Трухановому острові та в Гідропарку. У 1971-му хор був заборонений як націоналістичний, а його учасники зазнали переслідувань. Ці події описані в книзі «Ми просто йшли…» Лідії Орел, Леопольда Ященка. Органи безпеки, а потім і партійні органи побачили в діяльності «Гомону» і в його репертуарі …буржуазний націоналізм. Почались переслідування учасників ансамблю. Одних викликали на «проработку» за місцем праці чи навчання, інших викидали з роботи, нічого не пояснюючи, а ще з іншими розмовляли в КДБ.
Свою діяльність «Гомін» відновив 1984 року, однак і надалі зазнавав утисків з боку влади. Протягом 1985-2000-х діяв при Будинку культури «Київметробуду». 2005-го отримав звання «Народний». «Гомін» — особливе явище в історії духовної культури сучасної України. Саме «Гомін» вперше після довгих десятиліть заборони заспівав у Києві «Ще не вмерла Україна», «Не пора, не пора», «Ой у лузі червона калина», «За Україну, за її волю».
Отож, захоплюючись нинішнім «Гомоном», не забуваймо про «Гомін» Леопольда Ященка.
Світлана Орел
