
Його справжнє ім’я — Олександр Кандиба. А Олесем його ніжно називала саме Віра. Згодом це домашнє, тепле ім’я стало його літературним псевдонімом — тим іменем, під яким його полюбила вся Україна.
Віра Свадковська була освіченою жінкою, педагогинею, людиною тонкої культури. Вони одружилися 1907 року. І поруч із поетом вона пройшла не лише роки творчого піднесення, а й важку долю еміграції.
Олександр Олесь був одним із найніжніших українських ліриків. Його віршами освідчувалися в коханні, його рядки співали, його поезія звучала так, ніби в ній одночасно сміються й плачуть солов’ї. Але за цією ніжністю стояла дуже драматична доля.
Основна творчість Олеся — це лірика: кохання, природа, туга, Україна, внутрішні переживання людини. Поезія — його головна сила. Серед найвідоміших збірок: «З журбою радість обнялась», «Будь мечем моїм!..», «Кому повім печаль мою?..» Патріотична лірика — про Україну, неволю, біль за народ і мрію про свободу. Інтимна лірика — ніжні вірші про кохання, самотність і душевну тугу. Драматичні твори — зокрема «По дорозі в Казку». Твори для дітей — казки, вірші й п’єси, які він писав уже в еміграції.
Його часто називають одним із наймузичніших українських поетів. Бо його вірші справді легко лягають на мелодію. У нього майже завжди поруч ідуть два стани — радість і журба. Саме тому назва першої збірки так точно передає його поезію: «З журбою радість обнялась».
Після 1919 року Олесь опинився в еміграції. Він жив у Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Та де б не був — у його серці залишалася Україна. Саме туга за Батьківщиною стала однією з головних тем його пізньої творчості.
Віра була поруч у цій чужині. Вона була не просто дружиною поета — вона була його тихою опорою, пам’яттю дому, тією людиною, яка зберігала тепло, коли навколо було багато втрат. Їхній син — Олег Ольжич — став відомим українським поетом, археологом і політичним діячем. Його доля була трагічною: у 1944 році він загинув у концтаборі Заксенгаузен.
Звістка про смерть сина стала страшним ударом для Олександра Олеся. Невдовзі після цього, 22 липня 1944 року, поет помер у Празі. Віра пережила чоловіка на кілька років. Їхня історія — це не лише про кохання чоловіка й жінки.
Це про українську родину, яку розкидала історія, але яка до кінця несла в собі любов до України, слово, пам’ять і гідність. І дуже символічно, що навіть його ім’я — Олесь — прийшло до нього через любов.
Через Віру.