«Йдучи до церкви, скидай шапку, а не голову»

Перегляди: 529

Цей Великдень ми будемо святкувати зовсім по-іншому. І з іншими емоціями — не так з радістю, як з надією, з упованням на те, що Бог переміг смерть і гріх, і ми зможемо.

Радість Воскресіння завжди пов’язана з попередніми кількома днями, коли Христос проходить через великі страждання. Для кожної людини це наука: якщо ти хочеш зробити добро, треба докладати зусиль, треба долати перешкоди і боротися, в тому числі з собою. Не завжди буде подяка за добру справу, не завжди її оцінять. У світлі Христового Воскресіння ми розуміємо, що страждання у світі є, але ми сприймаємо їх уже інакше, сприймаємо, як те, що супроводжує нас і навіть певним чином виховує. І смерть, яка є на нашому шляху, це не остаточна крапка, це три крапки… Адже наше життя — це не те, що ми прийшли от сюди, помучилися й пішли, ні. Наші страждання мають сенс, якщо вони пов’язані не з якимись безглуздими ідеями, а бажанням творити добро, змінити цей світ на краще.

Війна — це програш усіх. У будь-якому випадку це програш. Це така, якщо можна вжити ці слова по відношенню до Господа, невдача бога щодо нас. Він створив людину за своїм образом, але, крім усіх талантів, дав ще й свободу вибору. А якщо дав свободу вибору, то себе певним чином обмежив і не може керувати людиною, як роботом. Тому й каже: ось стою і стукаю, якщо відкриєте — зайду і повечеряю з вами.

Ми подібні до Бога у розумінні добра і зла. Ми всі хочемо добра, горнемося до тих, з ким нам хороше, хочемо любити і щоб нас любили. Цим ми відрізняємося від тварин. Коли лев нападає на косулю, він не думає: «Може, не треба? У неї ж, напевно, є діти…» Він хоче їсти і керується інстинктом. І косуля, коли тікає, не думає: «Як там мої діти без мене будуть?» Вона хоче вижити. Але, на жаль, у нас, у людей є ще дещо, чого немає у тварин. Гнів, ненависть, помста, жорстокість — цього тварина теж не знає.

Війна — це програш. Програє росія, бо посилає сюди на знищення своїх людей, поки збожеволіла людина сидить у своєму бункері й грається у свої ігри. Причому, думаю, це все навіть приносить насолоду путіну, бо людина, яка преситилася матеріально, починає гратися у війни. У такої людини не виникає думки про цінність людського життя. Програє Україна, бо ми змушені захищатися, прощатися з кращими своїми синами й доньками. Програє весь світ, він теж винен у тому, що з’явився путін, усі ж бачили, до чого йде, розуміли, якими можуть бути наслідки.

Дуже простий приклад хочу навести з Біблії. От ходить біля Христа Юда, він апостол. Він собі уявляє, що Христос — це такий собі вождь, лідер, який підніме повстання проти римської окупації. А в Христа насправді — трохи інша місія. І от приходить жінка, бере пляшечку миро дуже цінного і миє Христу ноги. Юда зразу ж рахує: це ж ми могли продати це миро за триста динарів, шалена сума на той час, і допомогти бідним. Христос же на це відповідає: ви завжди маєте бідних поруч, хто вам не дає допомагати? А це жінка зробила мені помазання на мій похорон. І що робить потім Юда? Він іде до первосвященників і фактично продає Христа за тридцять срібняків, за дріб’язок. Матеріальну річ він оцінив у триста динарів, і Христове життя — лише у тридцять срібняків. Ось так іноді знецінюють людські життя й окремі люди.

Москва ставить своїм священникам в Україні вищу оцінку, ніж вони заслуговують. У Москві очікували, що вони всі підуть, що лишаться тільки кілька парафій, тому на останньому синоді РПЦ створила управління, яке займатиметься парафіями РПЦ ближнього зарубіжжя. А вони, священники УПЦ МП, нікуди не йдуть. Хохли, рабська натура. Яничари, які хотіли довести свою вірність імперії, проявляючи жорстокість до своїх же. Той самий приклад, просто сучасний. Вони більше люблять росію, ніж самі росіяни, хочуть більше служити російській церкві, ніж служать росіяни. Вони виховувалися самі так і виховували народ.

Як діє російська церква? Андрій Боголюбський, князь, який вирізав Київ, пограбував його, – його росія робить святим. І, зайшовши на наші терени після сімнадцятого століття, російська церква нав’язує його нам як святого, і кияни моляться йому як святому. Святий — це зразок для наслідування, а росіяни поробили святими багатьох своїх князів-убивць. А люди вірять цьому, вони вірять своїм священикам: от, мовляв, святий Лаврентій Чернігівський, говорив, що так само, як триєдина Трійця, триєдиний народ руський: українці, росіяни і білоруси. По-перше, це єресь — порівнювати з сутністю Бога якісь земні речі. По-друге, хто того Лаврентія Чернігівського зробив святим? Ви його канонізували, зробили святим, а потім цитуєте. З таким же успіхом канонізуйте путіна і говоріть, що українців узагалі не існує, бо святий путін так казав. Росія канонізує тих, хто є корисним для побудови імперії, для виправдання загарбницьких війн.

У нас теж є, так би мовити, політичні канонізації. От Володимир Великий, наприклад. Але ми його канонізували не за якісь вбивства чи війни, а за те, що він свого часу перестав переслідувати християнство, зробив його доступним, зробив фактично цивілізаційний вибір.

Коли йдеш до церкви — скидай шапку, а не голову. Бог для того й дав тобі і серце, і розум. Серцем треба робити добрі справи, а розумом — аналізувати, чи вони справді добрі.

Вірян треба рятувати з того московського полону, з них роблять зомбі. У них — постійний вираз відчаю в очах, вони всюди бачать диявола. Що це за християни такі, які не Бога шукають, а всюди бачать зло?

Зло часто демонструє свою силу, показує себе могутнім, жорстоким, нібито воно все може, що для нього немає меж. Але в будь-якому випадку зло приречене на поразку, добро завжди перемагає. Тому я хочу побажати нашим вірянам і всім православним, щоб ми не боялися, не мали страху, не впадали у відчай, а діяли. Кожен має робити все від нього залежне, щоб наблизити перемогу. Від кожного з нас залежить, наскільки швидко це станеться. Адже Бог діє через нас, ми для нього є знаряддям. Не боятися, діяти і розуміти, що попереду в нас ще певний шлях, на якому ще буде багато скорботи. Однак у кінці цього шляху буде перемога українців над агресором, буде відбудована потужна держава, в якій кожна людина зможе себе реалізувати, справедлива держава, держава, де люди одне одного шанують, люблять, підтримують. Держава, громадяни якої розуміють, якою ціною вона будувалася. На кожному з нас — велика відповідальність. Від наших дій і вчинків залежить, чи ми ці жертви освятимо і гідно вшануємо, чи відкинемо їхній подвиг і змарнуємо той шанс, який вони нам дали.

Христос воскрес! І воскресне Україна!

Єпископ Кропивницький і Голованівський Марк (із інтерв’ю агенції CBN)

Надрукувати