В Україні збереглося понад пів тисячі кам’яних ідолів — так званих кам’яних баб. Їх ставили скіфи, сармати, половці — народи, що жили на наших землях ще задовго до Київської Русі.
Ці статуї — одні з найдавніших зображень людини в Європі, деяким понад три тисячі років. Їх вирізали з пісковику чи вапняку, висотою від метра до двох. На них — обличчя, зброя, пояси, чаші, прикраси, — кожна деталь мала символічне значення.
Попри назву, більшість з них зображують воїнів-чоловіків. Назва «баби» походить від тюркського слова balbal — «предок», «статуя воїна» або «дух померлого». Їх ставили біля курганів — щоб охороняли шлях душі, нагадували про силу роду й честь полеглих.
У кожній області — свої. На Запоріжжі — суворі, з мечами на грудях. На Луганщині — стримані й величні, із чітко окресленими рисами облич. У степах Херсонщини — майже стерті вітром, але живі. На Дніпропетровщині — знайдено десятки унікальних постатей, які нині зберігаються в музеях.
Перші кам’яні скульптури на українських землях з’явилися вже у 4-3 тисячолітті до н.е. — спочатку це були просто кам’яні брили, встановлені на похованнях.
Наприкінці епохи міді ці брили почали обробляти й надавати їм людського образу.
Існує кілька теорій щодо призначення: одні вчені вважають, що вони були орієнтирами в степу для кочових племен, інші — частиною поховального обряду.
За переказами, люди вірили, що колись в степах жили богатирі, які через гордість чи клятву були перетворені у кам’яні статуї.
Сьогодні багато кам’яних баб зруйновано чи використано як будматеріал — завдання сучасності: зберегти наше культурно-історичне надбання.
Це — не просто камінь. Це — перші українські монументи, наші давні обереги, що бачили і кочовиків, і козаків, і сучасних українців.
MediaBrama