Цю тонесеньку привітну дівчинку-санітарочку серед інших часто шумних і галасливих, у відділенні кардіології третьої міської лікарні вирізняла чиста літературна українська мова.
Виявилось, Наталочка Саєнко – із Дружківки Донецької області. а говорить так чисто на фоні нашого ще кіровоградського суржика (один чоловік мене запитує – як можна заборонити суржик? А як можна заборонити маргінальність?), бо усвідомила, що це Україна і в Україні має бути її мова. Звісно, в Дружківці вони всі розмовляли російською, там так було заведено багато років. І цю так звану дружбу з росією «брати» вибивали КАБами. Поряд з їхнім помешканням був машинобудівний завод, по якому росіяни безперестанку гатили. Жити там стало просто неможливо.
Перебралися вони у Кропивницький зовсім недавно – на початку цього літа. Тут у Наталі була подруга. У Дружківці дівчина теж працювала у місцевій лікарні, у лабораторії. Добре, що тут знайшлася відразу робота. Бо Наталя мусить забезпечити ще свою літню маму Лілію, і вже зовсім стареньку бабусю Раїсу. У Дружківці ці троє жінок мали свої окремі квартири і, звісно, усе необхідне для життя, що надбали за роки роботи.
Коли виїздили, мало що змогли взяти із собою. Забрали свого улюбленого кота Персика. Ще двох – Манюшу й Малюка їм підкинули, то мусили і їх забрати – не кидати ж напризволяще. Отак тепер усі разом і мешкають у орендованій однокімнатній квартирі. Добрі люди допомогли з одягом, з посудом. А от телевізора і холодильника родина не має. І, ясна річ, не може собі дозволити придбати, навіть б/в.
Можливо, у вас є така річ, якою ви не користуєтесь і не знаєте, куди її подіти. Наталочка, її мама, бабуся і котики були б дуже вдячні.
Тел. Наталі Саєнко – 0997765314