Це було на початку 80-х років минулого століття. З моргу у Кіровограді став пропадати одяг, який приносили родичі покійників, і в якому ті мали вирушати в останню дорогу. Наступного ранку, коли родичі приїжджали за своїм дідусем, матір’ю чи братом, то дізнавалися про пропажу і шоковані поверталися додому за іншим одягом. За кілька днів усе місто тільки й говорило про ці крадіжки.
Начальник обласного управління міліції викликав до себе начальника Кіровського райвідділу:
— Це твоя територія, тож хоч сам ночуй у морзі, але щоб затримав злодія! А то до пенсії не дослужиш — підеш піднімати народне господарство!
Майор спершу сам поїхав у морг, де дізнався, що злодій спершу виймав шибку у вікні будівлі і проникав до неї. Довелося ставити на вікна металеві грати. У подальшому завгоспу доводилося кілька разів міняти внутрішні замки у вхідних дверях, але злодій легко з ними справлявся, підбирав відмички, очевидно, був тертим калачем.
Начальник райвідділу зрозумів, що треба влаштовувати засідку у приміщенні моргу. Доручив цю справу двом досвідченим оперуповноваженим карного розшуку. І ті щовечора їхали до моргу у селище Нове, узявши з собою шахи, книжку і, звісно, пляшку горілки — щоб не так страшно було.
Але у ті чотири ночі, що оперативники провели у кабінеті патологоанатома, усе було спокійно. Уже стали думати, що працівники моргу повідомляють злодію про чергування міліціонерів і той не йде на справу.
— Якщо у цю ніч нікого не буде, — сказав начальник райвідділу, — то завтра вранці, йдучи з моргу, скажете, що керівництво вирішило зняти засідку. А наступну ніч ви проведете під деревами у садку, що навпроти будівлі моргу.
Того вечора оперативники випили по чарчині горілки, переглянули свіжу пресу, яку їм дав заступник начальника райвідділу по кадрах, і стали розкладати на шахівниці фігури. А коли партія дійшла ендшпілю, почули шум біля вхідних дверей. Їх хтось вперто намагався відкрити.
Нарешті, двері відкрили і до приміщення зайшов високий чоловік. У його діях відчувалося, що тут він не вперше, бо знає, що й де знаходиться, наче це не морг, а його власний будинок. Чоловік навпомацки підійшов до металевого столу біля стіни, на якому були виставлені сумки та пакети з речами, у які вранці працівниця моргу повинна була перевдягнути покійників. Далі, підсвічуючи ліхтариком, дістав з однієї сумки піджака і став приміряти його до себе, чи, бува, не замалий.
У цей час ззаду до злодія тихенько підійшов оперативник, поклав на його плечі свої важкі руки і сказав голосно:
— Ти хочеш, щоб мене завтра голим поховали?
У злодія з переляку підкосилися ноги і він упав на цементну підлогу.
— Попробуй пульс, він випадково не врізав дуба, — підійшов до товариша інший оперативник.
— А якщо й так, то везти труп нікуди не треба — уже на місці, — відповів той.
…Злодієм виявився житель сусіднього села Обознівка, який уже мав шість судимостей за крадіжки і місяць тому повернувся у село з виправної колонії.