Кінець починається з початку

Перегляди: 181

Як відомо з історії міста Кропивницького, його розвиток розпочався з торгівлі. У 1755 році у розпал будівництва військової фортеці, неподалік неї поселилися старовіри (московські колонізатори називали їх розкольниками), які прибули на береги Інгулу з Польщі. Імперським указом Московії від 16 жовтня 1762 року їм було надано право офіційно іменуватися купцями. Їм належить початок заснування купецького стану на Подолі, забудованому на лівому березі річки, навпроти фортеці.

Стосовно їх в Указі було сказано: «Не робити купцям перепон ні стосовно гоління бороди, ні встановленого для них спеціального одягу. Доки населення місцевості збільшиться і необхідний порядок встановиться нарівні з іншими містами, їм належить перебувати у віданні канцелярії фортеці. Їй наділено право захищати купців, виділяти їм необхідні місця під двори і лавки. Стороннім купцям і різночинцям, які прибувають з інших міст, торгувати в роздріб і будувати лавки не дозволяти». Цим же Указом у місті запроваджувалося проведення чотирьох ярмарків на рік. До речі, наше місто було чи не єдиним населеним пунктом на території України, у якому запроваджено таку кількість ярмарок подібного масштабу.

«Ще у 1754 році, – відзначається у «Історичному нарисі Єлисаветграда» О. Пашутіна, – невдовзі після забудови фортеці св. Єлисавети, 29 червня приїздили сюди для торгівлі худобою та кіньми турки, кримські татари та запорожці». Це був фактично перший ярмарок, названий Петропавлівським. Спершу він був проведений поряд з фортецею, пізніше тут була облаштована Сінна площа (тепер між лікарнею «Ацинус» та обласною прокуратурою), потім місцем його проведення стала велика площа на лівому березі Інгулу, де розміщувалася Петропавлівський храм. Схематично площа мала такі розміри: зі сходу на захід: від залізничної колії до сучасної вулиці О. Єгорова (раніше Береславська), з півночі на південь – від вул. В. Чорновола (Іванівська) до М. Кропивницького (Клинцівська).

Так у кінці XVIII століття на лівому березі Інгулу виникла дійсно оригінальна і обширна Ярмаркова площа. Вона була практично напівпорожньою аж до початку 1960-х років. Я добре пам’ятаю цей район міста, часто доводилося там бувати з середини 1950-х. Знаменну сторінку в історію міста вписав іподром, від якого сьогодні не лишилося й сліду. Він був споруджений у другій половині ХІХ століття для проведення кінних змагань – адже у місті працювала кавалерійська школа, проводилося багато кінних змагань, сюди планувалося провести трамвайну лінію від вул. В. Перспективної, завадив початок 2-ї світової війни. А 8 вересня 1910 року з поля іподрому у небо злетів перший літак, керований пілотом Павлом Кузнєцовим. Причому, уперше в авіації політ здійснила жінка – дружина авіатора – Домникія. У 1909 році на площі було відкрито Балківське народне училище ім. М. Гоголя (пізніше ЗОШ №26, тепер Інститут регіонального управління та економіки – КІРУЕ).

Особливе місце на Ярмарковій площі займала Петропавлівський храм та велике за розміром однойменне кладовище. В історію міста і пам’ять мого покоління воно увійшло тим, що на ньому було поховано немало знаменитих особистостей, зокрема професора трьох університетів, викладача земського реального училища Єлисаветграда В. Григоровича. На його могилі 18 жовтня 1892 року було відкрито пам’ятник у присутності високопоставлених священиків та науковців. Під час нової забудови вул. Полтавської домовину ученого перенесено на Рівненське кладовище міста, погруддя встановлено біля колишнього земського училища (тепер технікуму Національного технічного університету, вул. Юрія Олефіренка (колишня М. Фрунзе). На Петропавлівському кладовищі був похований міський голова О. Пашутін (могила, як і все кладовище, знищені під час розбудови вул. Полтавської). Старше покоління містян пам’ятає бібліотеку та кінотеатр «Хроніка», розташовані на колишній вул. Уфимській (тепер Євгена Маланюка). Протягом 1960-1990 років колишня Ярмаркова площа докорінно змінила зовнішній вигляд на всій своїй території, на ній зведено швейну фабрику, будівельний технікум, навчальні заклади, гуртожитки, магазини, житлові будинки, квартали з усією міською інфраструктурою.

Площа, яка колись звалася «Дружби народів», виникла абсолютно стихійно у результаті прокладання у місті тролейбусної мережі у 1967 році. Одним з відгалуджень була лінія від вулиці Пацаєва до Лісопаркової. Оскільки на той час не існувало мосту через залізницю на цій дільниці, кінцевою точкою маршруту стала місцевість неподалік швейної фабрики «Зорянка»: тут тролейбуси розверталися для зворотного напрямку. Так і виникла округлена, звичайна робоча площа. Після спорудження мосту, який з’єднав вулицю Полтавську з вулицею В. Короленка, транспортну лінію було перенесено із залізничного переїзду на Уфимській (тепер Є. Маланюка) саме сюди. Територію, яка звільнилася від розворотного кола, відповідно обладнали, на ній висадили в’юнкі квіти. Для відвідин площа не призначалася, оскільки з обох боків до неї прилягали переповнені транспортом проїздні маршрути.

До чергового ювілею більшовицького жовтневого перевороту 1917 року на верхівку вежі, змонтованої посеред площі, вчепили велетенського ордена «Дружба народів», заснованого у 1972 році. Назву ордена дали й площі. Вона ніколи не використовувалася, як місце відпочинку, лиш була обладнана гірляндами електроламп і відповідно озеленена. Про її існування знали лиш жителі того мікрорайону та бачили з вікна пасажири транспорту, що проїздив повз неї. Оце і вся вигадана історія площі. Тому назва Ярмаркова – цілком логічна та історична. Для місцевої влади вношу пропозицію – прийняти рішення про підготовку друкованого видання про Ярмарковий мікрорайон – він є чи не першим територіальним районом міста, який існував з часу його зародження, був і залишається одним з найбільших за територією і насиченістю міською інфраструктурою та кількістю жителів.

Юрій Матівос

Світлини: перша архітектурна пам’ятка Ярмаркової площі – колишня Петропавлівська церква

Надрукувати