Минулої п’ятниці, просто неба, у новому просторі кропивницької книгарні «Є», презентувалася дебютна збірка оповідань Кирила Поліщука “Пташиний цвинтар”. Книга, що складається з восьми оповідань, яку сам автор називає малим романом, стала приводом для дискусій вже під час самої презентації.
Перші логічні запитання спричинила назва книги, чому саме птахи і з якого це дива для них існує цвинтар? За словами автора, перших робочих назв було багато – серед них і “Мовчання фальшивого птаха”, і “Місто мертвих птахів”, і навіть “З днем орнітолога!”. А все тому, що птахи тут ключовий символ – “майже в усіх представлених творах в тому чи іншому сенсі є птахи, є люди, що цікавляться птахами, і зрештою, смерть крилатих”.
Зважаючи на доволі гнітючий настрій творів, з’являються питання й про те, що надихнуло автора і на тематику, і на той самий метафоричний образ птаха. “Для того, щоб зрозуміти чому використані такі символи і такі сюжети, слід насамперед прочитати, проаналізувати книгу”, – зауважує Поліщук, – “У ній багато іронії та несерйозності, яку не варто сприймати буквально. Ніхто ж не ховає голубів – ці події описані для того, щоб змусити читача задуматися про важливіші речі”.
Читаючи збірку, помічаєш, що всі герої, події, та і твори в цілому неймовірно пов’язані між собою, вже не кажучи про спільний пташиний мотив. Іноді навіть з’являється враження, що деякі герої – одна й та сама людина. Автор цю теорію не заперечує, але й каже, що кожен читач має зробити свій власний висновок щодо того. На запитання, чи книга про нього, відповідає відомим висловом: “Усі ми насправді пишемо про себе і про світ, що нас оточує, виключно у своєму баченні”.
До цих оповідань варто ставитися, як до такої собі поезії в прозі. Але кому і під який настрій прозаїк і його читачі радять її читати? Сюжет і справді похмурий, але і штовхає на небуденні роздуми, тому ідеально доповнить атмосферу осінньої меланхолії. А сам автор ще й зауважує, що “читати треба як собі, так і дітям, і навіть птахам”.
Аміна Сасейі
