У комунікаційних мережах враз заговорили про цей фільм багато й по-різному. І я сам побачив і почув те різне, контроверсійне в очах і на губах глядачів, які покидали червону залу кінотеатру «Портал» після перегляду «Ти – космос» минулої середи: одна молода білявка наче не сама до себе промовляла, а до жовтого паперового відерця з попкорном: «Тільки грошам горе… Тільки грошам…», друга ж витирала хустинкою очі від сліз розчулення… А я зі своїми враженнями був десь посередині, ближче до другої, зі сльозами у душі. Бо ж на останніх метах стрічка таки вражає глядача – тиша глуха стояла у наповненій на дві третини залі… Рідко сьогодні таке буває, щоб і зала була велелюдна, і попкорн не тріщав при вражаючих моментах фіналу. Завсідники-кіноаматори зі мною погодяться.
Я не любитель фантастики і фентезі – ні в літературі, ні в кіномистецтві. Але тут… Врешті, це й не чиста фантастика, а як пишуть про «Ти – космос»: трагедійно-комедійна фантастика. Фільм, який дає можливість заглянути сучасному землянину років так на сто-двісті-триста уперед. Усе залежить від нас: трапиться таке із нашою планетою раніше чи пізніше, а може, й не трапиться, якщо будемо мудріші. Фільм-попередження. Для тих, хто його не бачив, подаю кілька інтриг. Сюжет фільму розгортається на міжпланетному космічному кораблі, який перевозить ядерні відходи з планети Земля на інші далекі й штучні планети: два роки туди – два роки назад. Та цього разу назад уже не буде, бо командир корабля Андрій Мельник (Володимир Кравчук, увесь його артистизм на обличчі, бо ж півтори години у замкненому просторі) бачить в ілюмінатор, як вибухають війни на його рідній планеті й вона розпадається на уламки, що розсіюються в космосі, дістаючи тими уламками та вибуховою хвилею й сам корабель. У космосі залишається одна людина, родом із Хмельницького: парубок, жартун, спец, пофігіст і ще там хто в одній особі. Правда, на кораблі присутня й ще одна: робот-комп’ютер, продукт штучного інтелекту – всезнаючий і всевміючий, але ж без душі і серця.
І що вони, і куди вони, і нащо вони? – спитає заінтригований читач. А сходіть у «Портал», бо ж нецікаво буде, коли розставлю крапки й коми…
Український відеовитвір вчергове зблиснув на орбіті світового кінематографу. Прем’єра кінокартини 35-річного сценариста-режисера-оператора-продюсера Павла Острікова (родом із Хмельниччини – сім років трудився над фільмом!) відбулася понад рік тому у Торонто (Канада), а на цьому тижні й в Україні. Його з цікавістю переглянуть насамперед англійці і французи (у фіналі з’являється парижанка з Британії), поляки і конголезці, венесуельці й китайці… Українець (чуєте?!) усім їм, жителям планети Земля, посміхнеться з мільйоннокілометрової відстані від Сатурну й Юпітера: дивіться, що буде з нами, якщо не вбережемо планету!.. А ще запевнить: тільки любов незнищенна.
Це дебют Павла Острікова з повнометражним фільмом (кілька його короткометражок здобули в’язку престижних нагород). Не сумніваюсь, що він, цей авіатор-правник-кавеенщик, іще не раз подивує світ.
P.S. До речі, про гроші, яким горе. І ціна за перегляд у нашій кінозалі невисока (150 гривень), і сам видовищний фільм (космос!), кажуть, створений за мізерні, в порівнянні з голлівудськими, кошти.