… На годиннику третя ночі, надворі серпнева тиха ніч, і, мабуть, зорепади... Але я їх не бачу, бо навпроти видно лишень низку лікарняних яскраво освітлених вікон. Неба не видно, електричне світло огортає дитячу колиску, де після чергового нічного годування посопує він, мій син Богдан. Я у пологовому, дивлюся на шматочок темного неба і пам'ять розгортає доріжку у ту суботу, яка змінила моє життя на до і після.
Листопад 2019 року видався у нашій бібліотеці на рідкість напруженим: відзначення Дня свободи, відкриття фестивалю документального кіно, презентації, концерти і зустрічі, відрядження і зустрічі з колегами у Смоліно й Онуфріївці, і це ще дозумівські часи, період реальних зустрічей.
Про зміни у моєму жіночому календарі мені, як кожній сучасній жінці, сповістив спеціальний смартфон-додаток. Ок, подумала я, і записалася на прийом до лікаря на УЗД. Субота,14 грудня, прийом о 15-й, а на 11 ранку до бібліотеки приїздив Григорій Гусейнов з новою книгою "Вітер зі сходу". Як завжди, Григорій Джамалович захоплююче розповів про історію написання книги, про дивовижні співпадіння, пов'язані зі збором матеріалів до неї.
Під враженням від цікавої презентації я йду на прийом до лікаря.
– Проходьте, будь ласка, що турбує, зараз подивимося…
Чорно-білий екран монітора... Вагітність?!?!! Що???? Світ перекинувся, що, як?! Невже???? Лікар каже, що він бачить плідне яйце, та й якісь там міліметри, всього 5-6 тижнів, але...
– Цього не може бути, – каже лікар, – це неможливо!
Це неможливо! – відлунює у мене в голові, – цього не може бути, як, коли, зараз??? Але шалену радість, яку повинна відчути кожна жінка, яка не один рік носила у серці і в голові вирок безпліддя, пригасив лікар. Сказав, аби не поспішала передчасно радіти...
Я вийшла у грудневу паморозь, паморочиться у голові.... Дитина, у мене буде дитина... Тест на вагітність я так і не зробила, до речі). На годиннику майже четверта вечора...
Минуло кілька місяців, настала субота, 8 серпня, я у реанімації, повертаються відчуття після анестезії, дивлюся на годиннику – четверта вечора, а думки б'ються...
– Дивись, який великий, – каже лікар, що приймав пологи...
Там, у сусідній палаті, мій син…
Моє довгожданне щастя...
Світлана Приймак