Колись про Тараса знімуть геніальне кіно, але не цього разу…

Перегляди: 866

Не уявляєте, яким патріотичним патріотом треба бути, щоб піти серед ночі, крізь дощ і туман (сеанс тільки близько 21-ої години) на фільм "Шевченко. Повернення". Все заради того, щоб підтримати українське кіно. Була думка просто купити квиток і не піти. Краще б я так і зробила.

Почнемо з головного – з Тараса. Актор – не той. Вуса – не ті. Лисина – взагалі не та. Голос тихий і сором'язливий, в спині – сколіоз. Чому, чому, о Боги, ви взяли на цю роль маленького і худенького чоловічка, якого хочеться обнять і плакать? Чому російські офіцери у їхніх фільмах просто богатирі і лицарі на його фоні, А НЕ НАВПАКИ?

Чому не можна було допустити художній домисел і взяти на цю роль ставного, харизматичного актора, який викликав би гордість і захоплення? Щоб він так зайшов на бал до офіцерської знаті, як генерал Жуков у фільмі "Смерть Сталіна", і щоб стало ясно, чому всі навколишні жінки у нього закохувалися? А то ось стоїть гламурна красуня Агата Ніканоровна, заламує руки, закочує очі: "Што для вас мои чувства, ведь я вас любила і люблю" – а поруч такий маленький, нижчий за неї лисий сутулий чоловічок… І ти сидиш і не віриш....

Тонку поетичну душу Шевченка передати теж не вдалося. Віршів звучало десь зо троє, і не в тему. На екрані – сцена побиття шпіцрутенами, після якої решту фільму мене нудило. Я здогадалася: режисер нам хоче сказати, що він дивився фільм "Страсті Христові" і що йому подобається Мел Гібсон. Дякую. Я привела дитину, щоб вона подивилася щось розвиваюче з укрліт, що допоможе їй здати ЗНО. Після цього епізоду їй перестав подобатися і Шевченко, і укрліт.

Пересічний глядач із цього фільму значно більше дізнається про російську армію середини 19-го століття, ніж про Шевченка. Дубляж пристрасної російської мови безпристрасною українською – програшний варіант. Особливо, коли чоловічий голос озвучує жінок і дитину. Субтитри були б значно кращим рішенням.

Єдина гарна річ у фільмі – казашка Катя, її мова (якої ми не чуємо через чоловічий дубляж) і чарівна пісня.

Підсумок: задум був хороший, втілення – погане.

Колись про Тараса Григоровича знімуть щось таке ж геніальне, як і він. Але не цього разу.

Надія Паливода

Надрукувати