31 жовтня 1803 року відійшов у вічність Петро Калнишевський — визначний український державний, культурний та релігійний діяч, кошовий отаман Війська Запорозького Низового (1762, 1765—1775). Кавалер Ордена Андрія Первозванного. Політичний в'язень Російської імперії.
Згідно з документами архіву Нової Січі (1734—1775), Калнишевський походив із селянського (мужичого) роду; за іншими даними— з українського шляхетського роду Костянтинівської сотні Лубенського полку. Мар'ян Дубецький, у своїй статті «Доля останнього отамана кошового», пише, що Петро Калнишевський походив з Подільського воєводства та в московських актах був записаний як подільський шляхтич.
На Січі, куди, за переказами, Калнишевський потрапив ще у вісім років, він пройшов шлях від джури до найвищих посад у Війську Запорозькому. Відзначався своїм розумом та фізичною силою. Був військовим осавулом і відповідав за стан та організацію війська, потім суддею Війська Запорозького Низового (1760). У 1762 р. обраний кошовим отаманом, але того ж року після зустрічі в Москві з царицею Катериною II усунутий із посади. У січні 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала його Кошовим і переобирала на найвищу державну посаду Січі протягом наступних 10 років (до анексії Війська Запорозького Низового 1775 р.).
Обстоював земельні володіння і територіальні права Запоріжжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Санкт-Петербурга (1755—1756, 1762, 1765). Прагнув посилити свою владу й обмежував права старшин та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства та торгівлі у запорозьких степах, про заселення запорозьких земель, сприяючи переселенню туди селян з Лівобережної, Правобережної та Слобідської України. Попри вимоги поміщиків, не видавав із володінь Січі втікачів. Уважав створення хуторів і зимівників засобом стримування наступу царизму на територію Вольностей Війська Запорозького низового: 1770 р. там налічували 45 сіл та близько 4000 хуторів-зимівників. Калнишевський був людиною заможною і віруючою. Коштом Калнишевського збудовано храми: святої Трійці в с. Пустовійтівка, Покрови Пресвятої Богородиці в м. Ромни, Свято-Миколаївську в м. Сміле тощо; придбано багато церковної літератури, фінансував чимало шкіл тощо.
Князь Потьомкін виступив на засіданні уряду з проєктом знищення Запорозької Січі 23 квітня 1775 року. 4 червня за схваленим планом 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручника Петра Текелія, повертаючись з війни з Османською імперією, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще з цієї війни не повернулося. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою.
Російські вояки розграбували військову скарбницю, припаси, архів, церкву. Разом зі старшиною Калнишевського 25 червня 1776 року було заарештовано і на пропозицію Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря, куди доправили наприкінці липня 1776 року. Монастирському керівництву наказано утримувати Калнишевського «без відпусток із монастиря, заборонити не лише листування, але ще й спілкування з іншими персонами і тримати під вартою солдат монастиря».
Петра Калнишевського утримували у казематі №15. «Порційних грошей» виділяли 1 карбованець на добу (що в 40 разів більше, ніж іншим в'язням). На заощаджені гроші він відремонтував свій каземат, а наприкінці життя купив Євангеліє вартістю 2435 карбованців і подарував його монастирю. У 1792 році Петро Калнишевський переведений в одинарну в'язницю біля Поварні.
Коли кошового перевезли з Прядильної камери в інше приміщення, то від нього залишилося в камері більше як на два аршини нечистот. Просидівши в тюрмі такий довгий час, він здичавів, став похмурий і втратив зір; в нього, як у звіра, виросли великі нігті, довга борода і весь одяг на ньому, каптан з ґудзиками розпався на лахміття і звалювався з плечей.
Указом нового імператора Російської імперії Олександра Павловича від 2 квітня 1801 року він був помилуваний за загальною амністією й отримав право на вільний вибір місця проживання. За своїми літами (йому йшов 111 рік) і станом здоров'я залишився ченцем у монастирі, де й помер на 113 році життя 31 жовтня (13 листопада) 1803 року.
Похований на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором. Могила не збереглася, але на паперті Спасо-Преображенського собору Соловецького монастиря досі збережено могильну плиту з текстом: «Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи казаков атамана Петра Кальнишевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Он в 1801 году по Высочайшему повелению снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу 112 лет от роду смертию благочестивою, доброю».
Навесні 1887 року Соловки відвідав український історик Дмитро Яворницький. Його праці донині є найважливішим джерелом наших знань про ув'язнення отамана.
Ukrainian diaspora in the world