Кропивницький-20 vs Covid-19

Перегляди: 460

Нам доводиться переживати період, який неодмінно увійде в підручники історії багатьох країн. Такої пандемії, як нинішня, планета не знала років сто. Мине час і потроху з’ясується, що то було: перестраховка з переляку, реальна небезпека чи грандіозна афера. А поки що зафіксуємо длямайбутнього певні моменти жорсткого карантину в Кропивницькому.

На великих заводах непродовольчого профілю (великих відносно, бо гігантів індустрії у нас немає) людей за 60, як представників групи ризику відправили додому, відтак деякі підрозділи працюють не на повну силу. Непроста ситуація у власників так званих ракушок на ринках. Торгівля промтоварами заборонена, павільйони замкнені, а хазяїн ринку вимагає плату за оренду землі. Власники ракушок розводять руками: виторгу нема, платити нічим, якщо хочете, забирайте за борги по оренді ракушку. Ну, і що робити з тією залізякою? А з товаром, що лежить мертвим вантажем? Деякі підприємці по сарафанному радіо передають знайомим, що готові продати речі дешево – і вони потроху розходяться.

Минулого сезону у якийсь момент міські стовпи були заліплені оголошеннями про послуги комп’ютерного майстра Жені, а тепер там висять уже і Серьожі, і Олеги, і ще якісь імена – і всі комп’ютерні майстри, і на всіх, мабуть, знайдуться клієнти. Бо коли у людини на дистанційній роботі (таких у місті, мабуть, третина всіх працюючих) полетить комп, а майстерні закриті, то будеш радий і такому «Жені».

Із громадського транспорту курсують лише великі автобуси (на селище Нове, Стару Балашівку, Кущівку), тролейбуси, десь пробігала маршрутка №14. Пасажирів в основному небагато. А ті, до кого нечисленні автобуси не ходять, а їхати треба, повитягували з гаражів недобиті «Жигулі», якими доти наважувалися хіба картоплю з дачі привезти манівцями, щоб ніхто не бачив. А тепер і ці бляшанки знадобилися, щоб їхати на роботу чи у невідкладних справах. Багато хто сів на велосипед. Зараз на цьому екологічному транспорті пересуватися зручно, бо у місті небагато пішоходів і проїжджа частина занечно вільніша, ніж до карантину. Також деякі городяни їздять на машинах колег у складчину.

Доводиться й багато пересуватися пішки. Наприклад, деякі мої знайомі постійно ходять з вулиці Бєляєва на Новомиколаївку, з центру на вулицю Пацаєва і навіть із селища Нового у район Критого ринку. Працює будівельний гіпермаркет «Епіцентр» Але коли я по телефону попросила доставити мені одну вибрану по каталогу річ і я б одразу розплатилася кешем, мені категорично відмовили: їдь у магазин (чи йди кілометрів шість) і розраховуйся на місці. Інші магазини, в яких був потрібний мені товар, зокрема, «Будмайдан» і «Фокстрот» хоч і повідомляли на своїх сайтах, що відкриті в реалі чи он-лайн, однак по жодному номеру ніхто не відповідав.

Виходити в місто після всіх пересторог (лише на роботу чи в магазин за продуктами, не більше ніж удвох, не ближче двох метрів з паспортом, у парк самому і з дитиною не можна, тільки з собакою) було навіть лячно, та довелося. Центральні вулиці Гоголя, Тараса Карпи, Чміленка. Чорновола, Дворцова мали справді карантинний вигляд – перехожих одинці, зрідка групки. А от у мікрорайоні Ковалівка життя вирувало! Мені здалося, що публіки там було не менше, ніж до епідемії. І по троє-четверо, і під ручки, і в обнімку. Хоча найбільше людей з набитими продуктами торбами. Лише біля одного кіоска на асфальті намальовані лінії, що відмічали дистанцію, на якій покупці мали триматися один від одного (не більше півметра), а от вхід у АТБ, наприклад, ніхто не регулював і покупці йшли потоком.

У магазині, де я купувала пральний порошок та мило, продавщиця після маніпуляцій з моєю карткою протерла руки в гумових рукавичках дезинфектором.

Попри заборону гуляти в парку народ там був. В основному рухався транзитом, дехто й сидів. А от бачити оточений багатоповерхівками двір з дитячими майданчиками та атракціонами абсолютно порожнім та мовчазним було аж якось моторошно.

Також можна було зустріти дітей років 12-14 без супроводу дорослих. Пару разів по вулиці пройшлися і проїхалися полісмени, одначе нікого не зупиняли.

Без масок було приблизно четверта частина перехожих. Інші – хто в чому. В одноразових, які, судячи із заяложеності, використовуються вже з місяць, у саморобних багаторазових марлевих, квітчастих, смугастих, як матроська тільняшка, коричневих, чорних, як у ніндзя, в декоративно закручених у вигляді паранджі шарфиках, у банданах на пів обличчя, у респіраторах, які застосовуються на шкідливих виробництвах, і навіть у якихось суцільно гумових намордниках – дихати в них можна тільки тоді коли ніс відкритий.

Один мій френд був дуже зворушений, коли на вулиці незнайома дівчина подарувала йому багаторазову маску.

Решту вражень від коронавірусного карантину в Кропивницькому розповість фотогалерея.

Ніна Даниленко

Надрукувати