У якому році Марко Кропивницький уперше побував у Єлисаветграді (нині Кропивницький), він не згадує у своїй автобіографії[1]. Припускаємо, що це сталося у 1850 або у 1851 роках. Про цей візит Марко Лукич писав наступне:
«Перед Семенським ярмарком, котрий бува у Єлисаветграді в початку сентября, покликав мене Живанов і спитав, чи не хочу я поїхать на ярмарок. «Чому б, кажу, не поїхать, але з чим?». Він вийняв десять срібних рублів і поклав передо мною: «Ось тобі в щот жалування, побачу, що ти за них купиш?» Я подякував і сховав гроші в кишеню. Удосвіта економичеські підводи виїздили в ярмарок, і я повинен був з ними їхать. Цілу ніч не спав я і все думав, що б мені таке купить на ті десять рублів? Удосвіта писар засвітив свічку, підійшов до мене і, побачивши, що я лежу з розплющеними очима, спитав: «Вже прокинувся?» Я сказав, що зовсім не спав, а все думав; писар на мою думку одповів: «Перш усього купиш мені могоричу, бо як же так: помішникуєш вже два місяці, а й досі ні разу не почастував мене. А потім вдвох надумаємо, що купить»… Але могоричу від мене не довелось писареві пити, бо тільки що зупинились на ярмарку, у мене розгорілись очі на коней. На Семенський ярмарок нагонили силу коней, багато загонів переповнено бува татарськими та донськими табунами. Почав я питать про ціни, так куди – і ні приступу з моїми грішми, дешевше як на сорок рублів і не було коня. Постеріг я, що якийсь дядько водить вороненького стригуна жеребчика, і жеребчик все ірже та бадьориться; спитав я про ціну, дядько запросив 13 рублів. «Оце, мабуть, буде мій огир», подумав я і почав гладить стригуна, стригун прищулив вуха, вишкірив до мене зуби і наче усміхався; я глянув йому в вічі і ніби ними він промовив: “Купуй мене, потоваришуєм…» Не довго торгувались, перехрестились на схід сонця і стригун із поли в полу перейшов до мене, а десять рублів в кишеню дядька. Привів я стригуна до підвід, і землячки почали оглядать: інші хвалили, інші хаяли, інші гудили; але я такий радий був, що на всі їх розказні не звертав уваги, тільки й думав: коли б швидше їхать додому, щоб бува не вкрали мого Воронка цигане. Коли полковник довідався, що я купив коня, похвалив мене і совітував частіш його чистить мішком».
Фрагмент плану м. Єлисаветграда, який знімав-креслив з 10 серпня по 18 жовтня 1850 року топограф 2-го класу унтер-офіцер Толочко. Ярмаркова площа знаходилася за житловими кварталами у напрямку цифри «3»
В «Історичному нарисі м. Єлисаветграда»[2] зазначено, що на той час в місті проходили чотири великих ярмарки. Семенський був завершальним і відбувався з 1 по 4 вересня. На ньому продавали худобу, яку випасали протягом літа. Непродану на ярмарку худобу та овець забивали на сало та вироблення шкір, і сало та шкіри відправляли в Одесу та Варшаву. Обіг коштів на цьому ярмарку сягав 400 тисяч рублів сріблом.
Отож, Марко Кропивницький, якому на той час було 10-11 років, придбав на цьому ярмарку вороного жеребчика.
Володимир Поліщук
[1] Автобіографія М.Л. Кропивницького з книги «Марко Лукич Кропивницький. Збірник статей, спогадів і матеріалів». «Мистецтво». Київ. 1955.
[2] Історичний нарис м. Єлисаветграда. Склав та видав ОМ. Пашутін. Єлисаветград. Літо-Друкарня бр. Шполянських. 1897.