Латиниця Київської Русі? Було б смішно, якби не гірко…

Перегляди: 617

Часом читаю у мережі кумедні пости деяких державних чиновників стосовно мови спілкування українців у своїй країні. «Україна може перейти на латиницю», – так приблизно висловився секретар Ради національної безпеки і оборони О. Данілов (він, мабуть, таки Данилов, якщо вважає себе українцем). Ще глибше копнув спікер ТКГ та радник голови української делегації у Мінській групі, він же позаштатний радник голови ОП України А. Єрмака О. Арестович. Він пропонує зберегти за українською мовою подвійну назву: руська-українська. Бо вона, вважає начебто мовознавець «є найблищою (так у тексті), якою розмовляли у Київській Русі». Не буду дискутувати з «фахівцями», висловлю свою думку.

…Книжкою академіка Б. Д. Грекова «Київська Русь», виданою у далекому 1953 році, я користувався, навчаючись на історичному факультеті Одеського національного університету імені Іллі Мечникова. За правління країною запеклого антисталініста і волюнтариста Микити Хрущова науковий посібник з історії невідомо з яких причин виключили з навчальної програми, вилучили з бібліотек, поступово навіть згадка про нього вивітрилася з голови науковців, викладачів, тим більше, студентів. Як не дивно, у Московії праця набула широкого поширення і вивчалася у наукових закладах, п’ять чи шість разів перевидавалася з потрібними путінській пропаганді правками.

Книжку маю у своїй домашній бібліотеці, з короткими власними коментарями, пропоную дещо з неї читачам мережі. Спочатку кілька рядків про автора. Борис Дмитрович Греков народився у м. Миргороді Полтавської області 21 квітня 1882 року. Згодом разом з сім'єю переїздить до Холма (тепер Хелм), потім до Грубешова (нині обидва міста у Польщі). Навчався у Варшавському університеті. До подій Жовтневої революції викладав на Вищих жіночих курсах у Петербурзі, а з 1916-го займався викладацькою діяльністю у філії Петербурзького університету у Пермі. За часів СРСР викладав також у Сімферополі, Ташкенті. Був професором Ленінградського та Московського університетів.

За сталінських часів вчений зазнав переслідувань, адже він брав участь у білогвардійському русі у Криму. Старшого сина відправили у заслання на Соловках. Тому науковець йшов з владою на компроміси, наприклад, писав на замовлення. Під патронатом Бориса Грекова було упорядковане і видане «Полное собрание русских летописей». Багато років віддав написанню монографії «Київська Русь», несподівана смерть ученого 9 вересня 1953 року завадила доробити повторне видання цієї унікальної праці. Поховано Б. Грекова на Новодівочому цвинтарі Москви, у Києві його іменем названо вулицю, на якій встановлено меморіальну дошку. На честь 100-річчя з дня народження науковця у Миргороді встановлено погруддя, його автори – скульптор В. Сухенко та архітектор В. Чопенко.

«Київська Русь» – одне з найавторитетніших досліджень з історії державності слов’ян у домонгольський період. Академік Греков, використовуючи величезну кількість першоджерел з археології, історії, писемних пам’яток різних країн, створив значне наукове дослідження про зародження і виникнення однієї з найбільших і могутніх держав Європи у Х-ХІІ століттях – Київської Русі. Наведу лиш кілька ремарок з праці. «Недавні розкопки у Києві та Киселівці (тепер Замкова гора у Києві. – Ю. М.) показали, що місто Київ має давню попередню історію, коріння якої проросло з трипільських часів». Таке твердження ніколи не подобалося керманичам Московії радянських часів, тому заснування Києва офіційно віднесено до 482 року, у 1982-му з з неймовірним лементом відзначалося 1500-ліття столиці України, хоча нікому так і не пощастило довести достовірність «ювілею». До речі, Б. Греков у своєму дослідженні щодо можливого часу виникнення Києва посилається на документ – журнал «Археологія», видання Інституту археології АН УРСР, К., 1947, т. 1. У дещо видозміненому видгляді журнал видається і тепер. Але вказаного номера у архівах чомусь немає… Та не буду про «але»…

У своїй праці Б. Греков наводить слова Візантійського імператора і мандрівника Костянтина Багрянородного (Порфірородного, роки життя 905-959), який побував на землях Київської Русі. «У його час на нижньому Дніпрі були помітні руїни шести міст, у яких збереглися рештки зруйнованих храмів і висічені на каменях хрести», – відзначає Б. Греков. Хтось у сучасні часи досліджував названу мандрівним дослідником місцевість? Чи хоча б читав ці рядки? Б. Греков наводить слова московського історика М. Тихомирова про те, що термін Русь розповсюджувався «з середнього Подніпров’я на всю Давньоруську державу». Середнє Подніпров’я – то центр Київської Русі. М. Тихомирова аж ніяк не назвеш симпатиком і дослідником історії України. Але від фактів справжній науковець ухилятися не повинен. Якби науковці – історики, археологи, філологи, етнографи та інші зацікавилися текстом «Київської Руси», з науковим аналізом її проштудіювали, без сумніву – сьогодні говорити про латиницю було б безглуздо.

Для чого? Аби насолити Москві і ще далі відокремитися від неї? Як на мене – не той спосіб пропонуєте, панове. Слов’янські народи з часів виникнення християнства письмовим засобом обрали для себе кирилицю. Змінювати його по сплині двох тисячоліть було б величезним історичним гальмом у розвитку українського суспільства. Треба чітко усвідомлювати – мови ще з часів Київської Русі у нас існує дві: розмовна і писемна. Латинь давно вважається мертвою мовою, застосовується, в основному у медицині. Тому не варто вигадувати велосипед, слід навчитися активно удосконалювати засоби руху.

Юрій Матівос

На фото: Б.Греков

Надрукувати