88 річниця від дня народження Олени Антонів. Неймовірна людина. Якось її забули, не згадують. Її всі називали Мадонною політв'язнів. Вона підтримувала й координувала те, за що відразу давали десять років: Солженіцинський фонд допомоги політв'язням і їхнім родинам в Україні. Не зуміли її спіймати – так конспірація працювала. Там такі переслідування були, такі залякування! Вона координувала роботу Фонду й постійно була під контролем, під ковпаком. Уже коли почався ковпак КҐБ, довелося віддати ту роботу иншим, а до того вона нею займалася постійно.
Тарас Чорновіл: «Ми жили зовсім не заможньо. А при всім тім через її руки проходили кошти від Фонду, проходила допомога – нічого не залишалося, все йшло політв’язням. Неймовірна чесність. Тому перше, що треба сказати, – мама була людина з дуже глибокими релігійними основами. Вона була одна з тих, хто створив фонд підпільної Греко-Католицької церкви у Львові. Поряд із нами жив отець Герман Будзінський, просто неймовірно леґендарний священник. Він та инший священник, отець Прохній часто проводили служби Божі в нашім помешканні, в нашім будинку. Ми з мамою регулярно ходили до єпископів – і на сповіді, й коли треба було чимось допомогти.
Стосовно її зв’язків з націоналістичним середовищем, вона через наших родичів в Америці підняла дяспору. “Ви щось там кричите? – дорікала вона їм. – Тут дружина головнокомандувача УПА змогла нарешті повернутися до Львова, дружина Шухевича! З голоду пухне, всі бояться до неї підійти! Їй потрібна допомога!”
Ми з мамою приходили до Наталії Березинської, я її пам'ятаю. Мама була чи не єдина, хто не боявся до неї приходити. Усі ці великі львівські герої, які зараз собі упівської форми понашивали з червоно-чорними стяжками, – вони боялися, вони на инший бік вулиці переходили! Я це все пам'ятаю.
Мама підтримувала упівців, які поверталися. Через наш дім проходила дорога людей, котрі верталися після Другої Світової Війни, після розгрому УПА, після отих 25 років на Сибірах і всього там пережитого – Воркута, Маґадан, Норільск... Вони після багатьох років знаходили дозвіл і проривалися в Україну, і по дорозі всі вони зупинялися в нас удома. Це було неймовірне середовище, й мама була неймовірна людина.
Вона була одружена з моїм батьком і фактично допомогла йому ввійти в це середовище, він через неї про нього дізнався. Мама, по суті, зробила українцем одного з найвидатніших українських художників – Опанаса Заливаху. Він був повністю російськомовним, навчався в Лєнінґрадській художній академії. Вони зустрілися, коли він був у Карпатах, приїхав туди з росії на етюди. Й вона його переконала – він став одним з найкращих українських патріотів. Розумієте, вона стільком людям… А Іван Марчук – його всі знають, так? Неймовірний художник. У мене десь є його листи, вони з мамою листувалися. Вперше вона його, голодного студента, привела до нас на Спокійну, 13, щоб нагодувати. Хлопчина з села приїхав і вперше побачив зовсім инше середовище, якого він доти не знав. Він був закоханий у мою маму...
Розумієте, мама пережила море переслідувань і все-таки ніколи не поміняла своєї позиції і своєї думки. Не склалося життя з моїм батьком – зійшлися важкі характери... Вдруге була одружена із Зеновієм Красівським, останнім за часів до Незалежности головою Проводу ОУН на територіях України, тобто підпільної Бандерівської ОУН, політв'язнем, який близько 20 років відбув по тюрмах і засланнях.
Оце така доля, оце такі люди, таких людей одиниці, просто одиниці в Україні».
Чорновіл ВІДВЕРТО