Маринич. Співак? Ні, вчений!

Перегляди: 923

4 вересня – 100 років від дня народження нашого видатного земляка – Олександра Мефодійовича Маринича – знаного вченого, державного й громадського діяча, одного із фундаторів та організаторів сучасної української географічної науки, міністра освіти України (1971-1979 рр.), багаторічного президента Українського географічного товариства, лауреата Державної премії України у галузі науки і техніки, заслуженого діяча науки і техніки України, члена-кореспондента НАН України, доктора географічних наук.

Народився він у селі Суботці Знам’янського району, де отримав початкову освіту у місцевій школі.

До речі, прізвище Мариничів доволі поширене у цих краях, а один із кутків Суботців і сьогодні називається Мариничівка. Олександр Мефодійович неодноразово відвідував своє рідне село. 1 вересня 2013 року на фасаді приміщення Суботцівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів було відкрито його меморіальну дошку.

Освіту завершив майбутній географ у середній школі №4 м. Кіровограда, яку закінчив з відзнакою.

Нам вдалося встановити, що Кіровоградська політехнічна школа №4 діяла у приміщенні Пашутінського училища, яке було засноване ще в 1904 році, його залишки на сьогодні збереглись, вони вбудовані у сучасне приміщення так званої «Акустики».

Що саме вплинуло на вибір ним майбутньої професії. Можливо, ґрунтовне вивчення географії, адже природничі дисципліни викладались на той час з 5 по 9 клас таким чином – географія 2 години та природознавство по 2 години на тиждень (4 уроки на тиждень у кожному класі!), а у 10 класі курс «Геології та мінералогії» викладав сам директор школи Митрофан Федорович Короп.

Володимир Тимофійович Самброс, який працював у 50-70-их роки минулого століття директором Кіровоградської середньої школи №4, пригадує, що вона розміщувалась у приміщенні Пашутінського училища до 1962 року, далі тимчасово була переведена до машинобудівного технікуму. Сам будинок Пашутінського училища було передано заводу «Червона зірка», у ньому розмістився інститут сільськогосподарського машинобудування, а далі на його місці було побудовано інженерний корпус заводу. Тоді ж було прийнято рішення про будівництво нового приміщення для Кіровоградської середньої школи №4 по вулиці Калініна, яке здали в експлуатацію у жовтні 1967 року.

Володимир Тимофійович також розповідав, що одного звичайного робочого дня до його кабінету увійшов високий гарний чоловік, привітавшись, представився міністром освіти – Олександр Мефодійович Маринич. Він обійшов приміщення нової школи, зустрівся з педагогами, запитав, як живе школа, які має проблеми. При спілкуванні з Володимиром Тимофійовичем наголосив, що він випускник Кіровоградської середньої школи №4, хоча навчався у старому приміщенні. У розмові з теплотою і вдячністю згадував роки навчання, тодішнього директора Коропа, учителів, які не тільки створили гарну теплу атмосферу у школі, а й дали грунтовні знання.

Після школи Олександр Маринич вступив на геолого-географічний факультет Київського університету. У 1941 році, закінчивши 4 курс, разом з першими 150 добровольцями з числа студентів та викладачів університету пішов на фронт. Він брав участь в обороні Києва, де у боях неподалік від села Пирогове був тяжко поранений, що давалося взнаки протягом усього життя. Після майже річного лікування, у 1942 році в евакуації успішно закінчив Казанський університет за спеціальністю «географ-геоморфолог». У 1943 році добровільно повернувся до лав армії, воював у танкових військах, був радистом бойової машини, комсоргом танкового батальйону. Під час війни зустрів свою дружину, Єлизавету Сафонову, яку шанував і любив, як і синів – Віталія та Олександра.

Після закінчення війни повернувся до рідного університету, навчався в аспірантурі під керівництвом професора В.Г. Бондарчука, у 1948 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Геоморфологія Подільського Придністров’я», а у 1961 році захистив у Московському університеті докторську дисертацію «Геоморфологія південного Полісся». Левова частина його життя була присвячена науково-педагогічній діяльності у Київському університеті. Значну увагу у цей час приділяв експедиційним дослідженням, які проводив на території Поділля, Полісся, Придніпров’я, лісостепової та степової зон, у Криму та у Карпатах. Його учнями стали тисячі фахівців, які працюють у різних сферах в Україні та за її межами.

Особлива віха діяльності – посада міністра освіти Української РСР з 1971 по 1979 рік. За цей час в Україні внаслідок реалізації відповідної державної програми було забезпечено повне охоплення молоді шкільного віку навчанням у середній школі, запроваджено відповідні навчальні програми, підручники. Міністр дбав, щоб нація була освічена і розвинута.

Олександр Мефодійович Маринич був видатним українським географом, практично усі віхи розвитку української географічної науки другої половини ХХ століття пов’язані з його ім’ям. У 1979 році він перейшов на наукову роботу до Академії наук, де працював у складі бюро відділення наук про Землю НАН України, очолював відділення географії Інституту геофізики ім. С.І. Суботіна, на базі якого у подальшому, насамперед його зусиллями, після здобуття Україною незалежності, було створено сучасний Інститут географії НАН України, діяльністю якого він опікувався постійно.

Суттєвий внесок О.М. Маринича у формування наукових основ сучасної географії, її теоретичних засад, розв’язання актуальних проблем фізичної географії, ландшафтознавства, геоморфології, розроблення схем фізико-географічного та природно-господарського районування, взаємодії суспільства і природи, конструктивного природокористування, розгортання стаціонарних географічних досліджень, історію географічної науки. Під його керівництвом в Україні були розгорнуті широкі роботи з ландшафтного картографування, вперше підготовлено і видано ландшафтну карту України (1997р.), унікальну тритомну географічну енциклопедію України (1989-1993рр.), а пізніше національний атлас (2003р.).

У творчому доробку Олександра Мефодійовича понад 400 наукових публікацій в Україні та багатьох державах світу, з яких більше 20 монографій, підручників та навчальних посібників. З ініціативи та під керівництвом О. Маринича географами України було реалізовано широку дослідницьку програму з конструктивних проблем природокористування в Україні, видано цикл робіт «Географічні основи природокористування в Україні», які у 1993 році відзначено Державною премією України у галузі науки і техніки. Він фактично творив свою школу українських географів.

О. Маринич очолював також Національний комітет географів України і брав активну участь у роботі усіх з’їздів Географічного товариства СРСР та України, діяльності Міжнародного географічного союзу, роботі трьох його конгресів, Програмі ЮНЕСКО «Людина і біосфера», представляв державу на багатьох міжнародних форумах учених, читав лекції в університетах Франції, Німеччини, Польщі, Хорватії, США, Канади, Великої Британії, Словаччини, Швеції, Норвегії, Індії, Куби, Сирії, Лівану, Греції, Болгарії, Угорщини, Японії, керував українською делегацією на ювілейній конференції ЮНЕСКО у 1971році.

Більш ніж за 60 років своєї невтомної праці О.М. Маринич став визнаними лідером, патріархом географічної науки та освіти, консолідатором представників багатьох інших галузей знань, широко знаним та шанованим науковцями багатьох держав світу. Також 10 років був депутатом Верховної Ради України. Має багато нагород.

25 серпня 2008 року Олександр Мефодійович Маринич відійшов у вічність. На честь 90-річчя від дня народження 22-23 вересня 2010 року на базі географічного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка працювала Міжнародна науково-практична конференція «Фундаментальні проблеми сучасної географії», під час якої відбулось вшанування пам’яті видатного українського географа. А до 95-річчя – видано унікальну книгу спогадів «О.М.Маринич. Життя у служінні людям».

Незважаючи на такі значні досягнення і наукові здобутки, діяльність нашого видатного вченого-земляка маловідома як фахівцям в галузі природознавства, так і широким колам громадськості. Зрозуміло, він заслуговує на достойні форми увічнення його пам’яті саме на батьківщині. А це може бути: відкриття меморіальної дошки на залишках старого приміщення (Пашутінського училища) Кіровоградської середньої школи №4; встановлення премії Кіровоградської обласної ради у галузі географічних наук та природокористування імені Олександра Маринича; заснування його іменної стипендії для кращих студентів закладів вищої освіти, які досліджують і вивчають проблеми екології та охорони навколишнього середовища.

Якщо проаналізувати «Історичний календар Кіровоградщини» за будь-який рік, ми бачимо, що більшість постатей це гуманітарії – природознавців же вкрай мало; їх не завжди ідентифікує як своїх і наше місцеве професійне середовище. Можливо, це пов’язано з більшою активністю гуманітаріїв у інформаційному полі, а природознавці-географи інертніші у справі просування і брендування своїх колег. Тож, 100-річний ювілей Олександра Маринича це гарний привід подолати цю тенденцію.

Лариса Гайда

Фото: з музейної кімнати історії освіти Кіровоградщини, книги спогадів «О.М.Маринич. Життя у служінні людям» та відкритих джерел

Надрукувати