Зупинимося на ще одному суперечливому питанні. Українські науковці, виховані на радянсько-московських теоріях, ніяк не хочуть відмовлятися від використання етноніма «скіфи», а отже і назви нашої прадавньої країни «Скіфія». Утім і молоді дослідники тримаються цього берега – нахапалися вершків і думають, що того досить, щоб красуватися собою у ФБ та на Ютубі.
Отже про скитів. Так-так, саме «скитів».
Наша наука (як і московська), взявши за основу одну, третю версію Геродота про походження скитів, не перестає наполягати, що скити (чи скіфи в їхньому читанні) прийшли у VII ст. до н. е. з Ірану. Серйозний і неупереджений дослідник мав би уважно придивитися до цієї версії. Як на мене, вона не належить Геродоту – це або пізніша вставка, або відредагована відповідно до певних вимог перекладачами «Історій». До такого висновку приходиш, читаючи, що нібито кімерійці, які жили на нашій території, перед лицем великого війська скіфів перебили один одного (бо одні хотіли стати на прю з ворогом, а інші хотіли піддатися йому), живі поховали мертвих і пішли геть, а «скіфи зайняли незалюднену країну». Однак уже в наступній главі Батько історії зауважує, що і за його часу існують кімерійські фортеці, «є також і країна, що називається Кімерією».
Тобто кімерійці насправді нікуди не пішли, а отже і не приходили скіфи. І найголовніше… Грець з тими московськими вченими, але чому наші українські вчені не хочуть бачити інші версії Геродота про походження скитів? Особливо другу, де називається засновник роду скитів Геракловий син Скит (чи Скіф по-московському)? А жив Геракл на цілих 700 років раніше вигаданих іранських скіфів... Для того, щоб іранську версію походження скитів категорично відкинути є ще одна підстава. В Ірані, чи то пак на той час в Персії, скитів насправді називали саками, а не скіфами. Отже іранці до них ніякого стосунку не мають. Та і Геродот писав, що скити це еллінська назва сколотів.
Яке ж тоді правдиве походження скитів і чому саме «скити»? Треба уважно читати не тільки Геродота, а й інші джерела. Серед богів і богинь скитів Геродот називає Гею, а Гесіод, наприклад, пише, що Гея народила “трьох великих і могутніх синів”, серед них і Китта. Плем’я киттів, до речі, згадується також у біблійній книзі Буття (в московському перекладі – Кіттім). Це і є головний аргумент, чому «скити», а не «скіфи». А ще я найперше довіряю українським вченим – перекладачеві творів Гесіода, автору «Сотворення світу» І. Франку, автору низки історичних досліджень про Скитію-Україну Д. Гуменній, а не московським неукам та брехунам. Вони не просто так собі писали: «скити», «міти»…
До речі, чомусь кельтів-скоттів – родичів сколотів-скитів – ніхто не намагається переробити на «скоффів», а от скитів, будь ласка…
І на завершення ще раз нагадаю: як правильно – міт чи міф?
Вікіпедія пише, що це нібито грецьке слово: «μύθος – буквально «оповідь», «розповідь», «сказання». Однак насправді більшість зі всесвітньовідомих, нібито, грецьких мітів мають праукраїнську основу. Зокрема, саме на скитській (українській) землі матір усіх людей Богиня Гея дала початок цивілізації. Від Геї народилися: Уран (небо), гори, Понт – Чорне море (а не Егейське). Разом з Ураном вона народила “трьох великих і могутніх синів”: Китта, Бриарея та Гієса (Скита, Борея і, певно, Гесіода)...
Події з головними мітичними героями та Богами, наприклад, Гераклом, Аполлоном і Артемідою відбувалися на українській землі, аргонавти теж наші герої… Це також є свідченням існування тут великої літератури, яка, проте, була знищена, а перекази з неї вкрадені та привласнені греками.
Тому МІТ – це давньоукраїнський усний переказ – МІТка, приМІТка, поМІТка, паМ’ЯТка. І це слово не є грецьким, а українським. Зробімо десь собі помітку (чи, як казали наші предки, "зарубай собі на носі"), що: МІТ, а не МІФ, СКИТ, а не СКІФ, мітологія, Скитія…
Сергій Піддубний, «Ятрань»