7 вересня 1860 року з Єлисаветграда у Петербург був посланий лист. Автор його – штабс-капітан Микола Новицький, адресат – Тарас Шевченко. «Чому я не написав тобі відразу ж по приїзді моєму в Єлисаветград? – пише Новицький. – Це трапилося тому, що я тут зустрів людину, яка обіцяла вплинути на Фліорковського... Я чекав цих турбот, і чекав результату хорошого, про що тобі сюрпризом і хотів оголосити; не вийшло, однак, нічого». У постскриптумі автор додає: «У Варфоломія я був і на його конях поїхав до Фліорковського»… А ось листи Тараса до троюрідного брата Варфоломія Шевченка: «В половині іюня, а може, й раніше, заїде до тебе офіцер Новицький. Привітай його гарненько і найми, або сам позич йому коней до Жаботина». Лист написаний 15 травня 1860 року. Через місяць поет нагадує: «Як ще не був, то незабаром буде у тебе Новицький».
Хто цей Новицький, який був на «ти» з Шевченком? Листувався з ним, до того ж Тарас просив брата «привітати його гарненько?».Микола Дементійович Новицький, українець за походженням (1833 – 14.ІІІ.1906), діяч революційно-демократичного руху з Росії, офіцер, член товариства «Земля і воля». Шевченко познайомився з Новицьким у Петербурзі після повернення із заслання. Микола Дементійович щойно закінчив військову академію Генерального штабу і одержав направлення у Єлисаветград, працювати викладачем місцевого кавалерійського училища. Незадовго до цього відбулося спеціальне засідання літературного комітету Товариства допомоги нужденним літераторам і вченим. На ньому були присутні його голова Єгор Ковальський, Микола Чернишевський, Іван Тургенєв, інші письменники і громадські діячі. Обговорювалося одне питання – звернутися до власника села Кирилівки поміщика Фліорковського з проханням звільнити від кріпацтва родичів Тараса Шевченка. Кому поїхати до кріпосника? Чернишевський згадав Новицького – вони були у дружніх стосунках.
Ось що згадує про це сам Микола Дементійович. «Літературний комітет Товариства допомоги нужденним літераторам і вченим прийняв рішення розпочати переговори з власником села Кирилівки про звільнення з кріпацтва братів і сестри Шевченка. У цих переговорах довелося, на прохання комітету, взяти безпосередню участь і мені. 16 травня 1860 року я одержав листа такого змісту; «Милостивий пане, Миколо Дементійовичу! Комітет, довідавшись, що Ви відбуваєте на службу у м. Єлисаветград і, що по дорозі можете заїхати до п. Фліорковського, звертається до Вас з таким покірним проханням. Члени комітету листом до п. Фліорковського просили його повідомити – чи згоден він відпустити на волю рідних п. Шевченка, і якщо згоден, то на яких умовах? До цього часу відповіді на наш лист не надійшло. Тому комітет просить Вас, милостивий пане, зустрітися з п. Фліорковським».
Наступного дня Новицький був у Шевченка. Пізніше Микола Дементійович напише у своїх спогадах: «У Петербурзі мені особливо часто доводилося бачитися з Тарасом Григоровичем, з яким я й до того вже був добре знайомий. Заходив він до мене, заходив і я до нього, у його тісну-претісну кімнатку в Академії мистецтв. І про що б і з ким би у нас не йшла мова, кожного разу зрештою, Тарас Григорович зводив, бувало, розмову на майбутню мою поїздку на Україну, а при прощанні міцно тис мені руку, казав: «Голубчику! Постарайся, поклопочи про цих нещасних». Напередодні мого від’їзду я пробув у нього з трьох годин дня до півночі, і про що ми тільки не поговорили з ним у ці пам’ятні мені години! Тарас Григорович увесь час нашої бесіди був у якомусь особливо збудженому стані і таким говірким та експансивним я його не бачив до цього разу ніколи»…
На початку червня Новицький від'їздив в Україну. «Ніколи не забуду нашого прощання, – писав він, – воно було останнім, бо більше я його вже в житті не зустрічав – коли Тарас, знову повторюючи своє прохання поклопотатися про його братів і сестру Ярину, із сердечним зойком «О, Ярино, Ярино!...» впав на убогий диванчик, що стояв у кутку його убогої квартирки, і голосно заридав, мов дитина». Після від'їзду Миколи Дементійовича Тарас і надіслав згадуваного вище листа Варфоломію Шевченку, повідомивши про приїзд офіцера. Довго довелося Новицькому умовляти Фліорковського дати вільну рідні поета. Той упирався, не згоджувався, але все ж завдяки настирливості Новицького, втручанню Чернишевського, Добролюбова, Тургенєва, інших представників прогресивної громадськості рідня Шевченка була відпущена на волю.
Владнавши справи з визволенням братів і сестри Шевченка, М. Новицький відбув на місце служби у Єлисаветград, у місцеве офіцерське кавалерійське училище. Звідси 7 вересня 1860 року він написав згадуваного листа Тарасу. У кавалерійському училищі Новицький працював з викладачем, громадським активістом, справжнім патріотом України Миколою Федоровським. Разом вони взялися втілювати у життя ідею Тараса Шевченка – вчити народ грамоти. З цією метою Тарас уклав для дітей «Букварь Южнорусскій» і випустив його у Петербурзі окремою книжкою за свій кошт накладом десять тисяч примірників. Кілька з них поет надіслав до Єлисаветграда, щоб їх використовували для навчання у недільних школах, які створювалися у ті часи в Україні для освіти дітей бідняків. Таких шкіл в Україні було відкрито більше ста, дві з них – у Єлисаветграді, і обидві з ініціативи і при допомозі М. Новицького. Причому, одну штабс-капітан організував у кавалерійському училищі. Слухачами її були юнкери – діти відставних солдат, а також ремісників, дрібних торгівців, селян із навколишніх сіл і службовців училища. Сам Новицький не лише викладав предмети за програмою, а й знайомив слухачаів шкіл із творчістю Шевченка, Чернишевського, Добролюбова. Микола Новицький входив до просвітницького гуртка, очолюваного Миколою Федоровським та Іваном Тобілевичем, він передавав свої заощадження для ремісничо-грамотного училища, створення громадських бібліотек.
Варто згадати досить обширні і щирі спогади Миколи Новицького, опубліковані у збірнику «Воспоминания о Тарасе Шевченко», виданому у Києві 1988 року. Книжка подає спогади багатьох людей, які дружили, служили у армії, були знайомі з Тарасом. Серед десятків авторів текстів два належать Миколі Новицькому: «На Сирдар’ї у ротного командира» та «До біографії Т. Г. Шевченка». Серед інших, у спогадах читаємо: «Пізньої осені 1856 р. відбув я у відпустку в Уральськ, весною наступного знову повернувся у Новопетрівськ, де застав Тараса при доброму здоров’ї і неначе трішки бадьорішим. Одержав він… кілька листів від різних друзів і від якоїсь навіть графині, які втішали його надією на швидке повернення додому. Він сам мені показував ці листи…Тут відбулася зміна рот, у одну з них я перевів Шевченка, чого і він, та я й сам хотів, щоб уже не розлучатися нам. Так і прожили ми з ним до серпня, коли, не пам’ятаю вже якого числа, раптом одержую розпорядження: відправити рядового Шевченка у м. Уральськ, звідти увільнити зі служби… Про радість його при цьому не буду й казати. Раділо за нього багато людей, особливо я, хоча мені було дуже невесело з ним розлучатися: адже скільки років прожили разом, ділили скільки горя і радощів… та й і доброю, сердешною, обдарованою людиною був Тарас, хоча…доля наділила його усим, крім щастя! Міцно-міцно обнявся я на прощання з Тарасом, проводжаючи його у дорогу і усаджуючи на поштовий човен, на якому він відбув в Уральськ. Більше ми з ним – вічна йому пам’ять! – не зустрічалися».
…На початку 70-років XIX ст. Микола Новицький залишив Єлисаветград за наказом із столиці. Але місто, яке стало для нього рідним, він не забував. У червні 1880 року генерал-майор Генерального штабу Новицький приїздив до нього для огляду вишколу юнкерів кавалерійського училища. Громадськість міста тепло зустрічала офіцера-патріота України.
Юрій Матівос
Світлини: могила, насипана у Єлисаветграді на честь Тараса Шевченка з нагоди 10-річчя від дня його смерті; пам’ятник, встановлений у Кіровограді 1961 року до 100-річчя смерті поета. Виготовлений з нетривких матеріалів, він через кілька років втратив художню цінність. На зміну йому прийшла бронзова статуя, виготовлена київськими скульпторами Макаром Вронським та Іваном Гончаром, встановлена 24 березня 1982 року; літературний збірник, у якому подано спогади М.Новицького про Шевченка; так переносив тяжку солдатську неволю великий поет України