Цими днями збігає рік, як «Кропивницький час-time» вийшов в інформаційний простір. Сказати, що це був важкий рік, – нічого не сказати.
У планах і задумах, які з’явились ще наприкінці 2019-го, це мала бути повноцінна редакція, інвестор (власник середнього, як на наше місто бізнесу) обіцяв солідну підтримку, не виставляючи якихось політичних вимог чи кар’єрних амбіцій. Велися переговори, готувалася платформа, і коли якраз усе було готове, у країні оголосили локдаун. Хворих тоді було ще небагато, але загальна атмосфера тривожна.
Першими відмовились від проєкту партнери-колеги. Довелося запускати сайт тільки з кількома друзями-однодумцями та за технічної підтримки Михайла Шишкарьова. Без розкрути, без реклами, що планувалось раніше. Але й у такому режимі можна було працювати, поступово завойовуючи вашу прихильність. Забігаючи наперед, зазначу, що з кінця липня, коли я почала конкретно фіксувати відвідування, і по нинішній час, їх було більше 220 тисяч. Для сайтів із історією, це небагато. Але для початківця непогано.
Та ще наприкінці літа інвестор заявив, що його бізнесові справи кепські і він не може більше підтримувати сайт, хоча через карантин і обмеження й та підтримка була набагато меншою, ніж ішлося на етапі обговорення проєкту.
Пошуки нового інвестора результату не дали. Ті, хто має якісь політичні амбіції, давно організували свої публічні майданчики, а хто їх не має, теж у час пандемії не готові витрачатись. Спроби організувати рекламний блок, знову ж, не увінчались успіхом. Дрібні підприємці для цього використовують інтернет, а крупніші виробники давно співпрацюють з великими столичними рекламними агенціями, які не рекомендують їм мати справу з невеликим сайтом та ще й не новинного характеру.
Річ у тому, що із самого початку це моя принципова позиція. Сьогодні джерел новин – безліч. Влада, правоохоронні органи, МНС, та практично кожна крупніша інституція має свою пресслужбу, яка щодня щось повідомляє і ці новини валом миттєво розповсюджуються у інформаційному просторі. Гнатися за цим валом, чи пробувати перегнати його – марна річ. Тож ми намагаємося орієнтуватися на акцентуацію певних новин, їхній аналіз, коментарі, авторський погляд. Плюс матеріали краєзнавчого, пізнавального, історичного характеру, розповіді про неординарні особистості, літературна сторінка. Усе це протягом року створювало своє, не схоже на інших, обличчя сайту «Кропивницький час-time».
Але ж треба на щось існувати. Кілька місяців мінімально підтримував нас власник підприємства, реклама якого на сайті справа. Але зараз і він, очевидно, не має такої можливості. У пригоді стали мої премії – обласна журналістська і імені Вячеслава Чорновола. Думаю, Вячеславу Максимовичу не було б соромно за те, на що я витратила грошову частину премії його імені. Певна надія була на гранти. У департаменті ЗМІ посольства США, який оголосив постійну грантову підтримку ЗМІ і демократії в цілому, мені відразу відповіли: на поточну діяльність грантів не даємо. Європейський фонд Endowment for Democracy (EED) теж днями відповів мені: has not been selected for EED funding. Що ж, мабуть, комусь вони потрібніші.
І тут слід було б випасти в осад. Але я подумала: а, може, це на краще? Адже сайт із самого початку задумувався, як незалежний. А якийсь грошовитий інвестор почав би нагинати у той чи інший бік. Найкраще, коли ЗМІ залежить від читача: якщо воно цікаве, потрібне, важливе для нього, він голосуватиме власними коштами. З газетами усе зрозуміло: передплата. Хоча «Укрпошта» своїми тарифами і повсюдним закриттям мережі відділень фактично знищує друковану пресу. А як із сайтом? Платний контент у нас в Україні не поширений. Хоча у Європі, тій же Польщі, таке практикується. Технічно це в принципі можна зробити, але чи буде з того толк? Як ви думаєте, шановні читачі? Порадьте, підкажіть. Чи хочете ви, щоб наш сайт продовжував існувати? У нього вкладено вже багато сил, енергії, розуму, емоцій, знань. Та чи потрібно це аж так комусь?
Якщо ви готові вже сьогодні нас підтримати фінансово, напишіть на електронну адресу сайту () або на мою особисту (), чи у приватні повідомлення ФБ. Думаю, зайве запевняти, що все буде прозоро: опубліковано на сайті. Разом вирішимо, як нам бути далі.
Світлана Орел