Минулого тижня у Музеї мистецтв презентовано виставку вишитих виробів громадської діячки, волонтерки, мисткині, старшого наукового співробітника Музею мистецтв I Ірини Гуцалюк «Червоне – то любов…» до Дня вишиванки.
Новітня війна за Незалежність України стала однією з тих епохальних подій, яка назавжди розділяє час на до і після. Фахівці зазначають, що вона перепише підручники з історії і воєнної справи. І це дійсно так. Але головне, що вона неймовірно прискорила процес перетворення населення нашої держави у націю, ставши точкою неповернення до радянського минулого.
В умовах, коли ворог виніс нашому народу смертний вирок, озвучивши це тезою – «Нам потрібна Україна без українців», ми по-іншому почали сприймати все те, що ідентифікує нас як державу і націю – свою історію, культурне надбання, народні традиції і звичаї. Все, що колись вважалось чимось архаїчним і сприймалось часто на рівні меншовартості просто як данина минулому, наразі отримало зовсім інше звучання, ставши не просто актуальним, а й модним та, навіть, брендовим.
Ось чому День вишиванки набуває сьогодні такого важливого значення, відзначаючись щорічно як всеукраїнське свято у третій четвер травня, який цього року припадає на 21 травня. До речі, це свято виникло рівно 20 років тому. У 2006 році його започаткувала студентка Чернівецького університету Леся Воронюк, яка запропонувала одного дня прийти на заняття у вишиванці і ця ідея швидко розійшлась по всій країні, а потім – по всьому світові, ставши потужним фактором єднання українців з різних країн.
Всупереч російській пропаганді, яка постійно наголошує на тому, що Україна – штучна держава, яка не має під собою серйозного історичного підґрунтя, українська вишиванка засвідчує нашу культурну унікальність і автентичність, демонструє збереження та пропагування народних культурних традицій і звичаїв шляхом носіння українського етнічного вишитого одягу, який є своєрідним генетичний кодом української нації, а ще – демонструє безперервність України, як культурно-етнічного феномену, адже протягом багатьох століть, вишиванка була приданим дівчини, одягом для немовляти і своєрідним оберегом для кожної людини. Пряли її зазвичай з льону і коноплі, піклуючись як про фізичне, так і духовне здоров’я.
Тож, одягаючи вишиванку, ми підкреслюємо свою генетичну, культурну і духовну спорідненість із своїми пращурами часів княжої доби, козаччини, сучаснішого періоду, засвідчуючи таким чином естафету безперервності та спадковості української історії.
Але, окрім того, що кожна вишиванка має величезне художньо-естетичне та історично-символічне значення, вона ще й презентує різноманіття типів і кольорів вишитих виробів різних регіонів України, наглядно демонструючи не тільки наше культурно-мистецьке різнобарв’я, а й реалізацію на практиці загальновідомої тези «Об’єднаємо Україну мистецтвом!».
Давнє ремесло вишивки набуває нових рис завдяки творчому підходу сучасних майстрів. Сьогодні вишиванки мають стильний і актуальний вигляд, ставши ознакою не тільки національної приналежності, а й вишуканого смаку. Зберігаючи традиційні народні мотиви, вони гармонійно поєднуються як з класичним костюмом, так і з повсякденним одягом, надаючи йому своєрідності і неповторності. Більше того, українські вишиванки можна побачити на багатьох модних показах як вітчизняних, так і світових дизайнерів.
Авторка представлених на виставці вишитих творів – Ірина Гуцалюк, мисткиня, представниця родини військових, координатор культурно-освітніх проєктів ГО «Серця матерів та ветеранів війни Кропивницького», волонтерка, що красномовно засвідчує не тільки появу такого унікального явища як «Мистецтво, породжене війною», а й нову категорію нашої творчої еліти. Ірина Михайлівна з родини військовослужбовця її рідне село – Вигода Одеської області. За фахом – історик.
Свою професійну діяльність Ірина Михайлівна пов’язала саме з галуззю культури. Вона постійний учасник чисельних благодійних заходів, які проводяться за ініціативи Музею мистецтв – Великодніх Аукціонів, конкурсів, виставок, різноманітних заходів національно-патріотичного спрямування, які успішно поєднуються з активною громадською та волонтерською роботою. В її доробку безліч культурно-просвітницьких заходів, краєзнавчих лекцій, майстеркласів,
Представлені на виставці роботи (вишита з бісеру карта України, 7 рушників, 9 бойових сорочок тощо вражають своєю деталізацією, орнаментом, насиченістю кольорів, демонструючи багатогранність та творчий потенціал майстрині. Кожен з вишитих виробів – результат кропіткої, довготривалої роботи, яка потребує натхнення, терпіння та великої любові до цього напрямку мистецтва, що перетворює важку працю у цікавий та захоплюючий процес та дає можливість не тільки зануритись у стародавні звичаї і традиції, а й висловити на тканині свої емоції.
А ще виставка наглядно ілюструє той факт, що ніколи не пізно реалізувати свої творчі задуми, відволікаючись від буденності та створюючи в умовах суворих воєнних реалій чудовий релакс для себе та інших. Адже, як відомо – мистецтво лікує, допомагаючи зберегти те, що ми сьогодні називаємо ментальним здоров’ям.
Органічною складовою виставки стали твори образотворчого мистецтва Фелікса Полонського (1941-2022) «Насунула важка червона хмара» (2008) та триптих «Моя Україна» (2010), Степана Ніколенка (1941 р.н.) «В костюмерній» (2013), Олександра Охапкіна (1962 р.н.) «Думи мої» (2014) та «Погляд» (2022), Олександра Демиденка (1966 р.н.) «Святковий день» (2019), Андрія Хвороста (1968 р.н.) «Подруги» (2017), Володимира Білоуса (1944 р.н.) «Натюрморт з народною картиною» (2023). Оригінальною технікою клаптикового шитва відрізняється робота майстрині Людмили Кривенко (1948 р.н.) «В ніч на Івана Купала» (2019).
Виставка пані Ірини – чудова мистецька присвята нашій українській вишиванці – генетичному коду нації, символу української ідентичності та незламності, а в умовах війни ще й потужної складової сучасного культурно-інформаційного фронту.
Олег Юрченко
