Місту потрібні порожні п’єдестали чи оригінальні пам’ятки?

Перегляди: 667

На початку 1970-их років я працював заступником голови правління щойно створеної обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Завдання Товариству визначалися об’ємні: «залучати широкі верстви населення до активної участі у виявленні, вивченні, збереженні, реставрації, консервації та популяризації пам’яток історії, археології, архітектури, мистецтва, літератури й письменності, етнографії». Я й уявити не міг, що навіть у обласному центрі не існує документів до пам’ятників Т. Шевченку, Б. Хмельницькому, ба навіть В. Леніну, С. Кірову, не кажучи вже про дрібніші. Що тоді у глибинці? Офіційно ж у області вважалися зареєстрованими 1341 (!!!) пам’ятка. Неймовірна і фантастична точність…

Робота моя, однак, почалася ніяк не очікуваною. Одного дня зателефонував небайдужий містянин і повідомив: на вулиці Миколи Гоголя, 38 знищено погруддя письменника. Я пішов за вказаною адресою… З’ясувалося, господарі робили ремонт будинку, пам’ятка заважала будівельникам, вони скинули її з ніші на землю… На той час у нашому місті з’явилися талановиті скульптори – Аркадій Мацієвський та Віктор Френчко. У їхню майстерню і був доставлений бюст. Не думалося тоді, що цінну, оригінальну пам’ятку чекає зла доля. Усі спроби мої і скульпторів встановити бюст великого письменника потерпіли ганебний крах: погруддя Гоголя два десятки років пролежало у майстерні митців, далі з невідомих мені причин було передано в одну з бібліотек міста, де воно перебуває досі.

…Скульптор Мацієвський завжди тримав ніс за вітром. У розпалі було будівництво нового корпусу педагогічного інституту, Аркадій вирішив прикрасити його статуєю «Студентка», попередньо узгодивши пропозицію з керівництвом міста. Роботу над пам’яткою автор завершував, я брав у нього інтерв’ю. Аж тут у внз знайшлися ініціатори встановлення на тому місці бюста Пушкіна, чиє ім’я носив заклад. Митець живенько перебудувався і створив замовлення: у червні 1980-го бюст Пушкіна було встановлено. «Студентка» залишилася поза грою, бо з настійною ініціативою виступив обком комсомолу – наближався комсомольський ювілей. Оскільки керівник обкому комсомолу був членом обкому партії, до його слів прислухалися. І звичайну «Студентку» перетворили на «Героїв-комсомольців», внесли відповідні гасла, дати, визначили місце встановлення, виділили необхідні кошти. Хіба міг щось заперечувати скульптор?

Тодішньому Кіровограду випало «збагатитися» ще одним об’єктом скульптурного мистецтва. До нього місцеві фахівці не мають ніякого стосунку – все робилося з волі найвищого партійного керівництва. Річ у тім, що країну чекав черговий «видатний» ювілей – 30-річчя перемоги СРСР над гітлерівською Німеччиною. Хто жив у ті часи, може пригадати – що творилося у напрямку т. зв. військово-патріотичної пропаганди! Здається, у Донецьку збиралися встановлювати оригінальний монумент для відзначення ювілейної дати. Та чи то у виконавців, чи у замовників щось не склалося і у визначений час пам’ятник не встановили. Досвідчені скульптори-автори, як казав один відомий гуморист, «через главный инженер, через заднее кирильцо» запропонували створений ними монумент продати за недорого Кіровограду.

Грандіозній споруді не змогли у нас знайти належної площі у центрі міста. І вирішили змонтувати на західній його околиці. Як все відбулося? Поясню, хоча подія не афішувалася. У 1980 році вийшов другим виданням мій з колегою путівник «Кіровоград» (перший – у 1976-му). Процитую сам себе: «При головному вході у парк (тепер Дендропарк. Ю. М.) 7 травня 1977 року встановлено величний монумент Слави на честь героїв Громадянської та Великої Вітчизняної війн. Він виконаний у формі 14-метрової стіни з червоного граніту, стилізовану під прапор. Перед нею – дві бронзові фігури: червоноармієць періоду Громадянської війни та солдат Великої Вітчизняної. На гранітній плиті слова: «Памяти героев поклонись, верности отчизне поклянись!» і дати: 1918-1921, 1941-1945. Автори монумента – київські скульптори В. Дяченко, Н. Короткевич, архітектори В. Курята, Д. Юр'єв'».

Мені доводилося зустрічатися із скульптором Валентиною Дяченко. Вона уродженка м. Селидового на Донбасі – ось чому й готувала для свого краю оригінальний пам'ятник. Про нього, мабуть, знав редактор нашого путівника – працівник Дніпропетровського видавництва «Промінь» В. Чорнобильський. Він особисто приїздив до нас, щоб ілюструвати книжку. У об’єктив його апарата і потрапив недавно встановлений пам’ятник (у першому виданні путівника, ясна річ, згадки про пам’ятник і бути не могло). Отже, наш путівник – перша, і, мабуть, єдина книжка, у якій згадано пам'ятник. Всі інші видання – періодичні також, мовчали. Хоча пропагандистську роль монумент виконував за повною програмою: біля нього роками у свята шикувалася піонерська варта у парадній формі: такі у ті роки існували методи виховання патріотизму.

…На закінчення своїх спогадів дозволю деякі власні міркування. Доля ''Студентки'', на жаль, без вивчення, аналізу, масового обговорення кимось різко вирішена. Руйнувати – не будувати, голова не болить, – каже народна мудрість. Що таке встановити нові пам'ятники замість знесених – у нашому місті добре відомо: майже десятиріччями стирчать порожні п'єдестали на площі Героїв Майдану, у Ковалівському парку, на Набережній Інгулу неподалік Великого мосту, біля колишнього аеропорту тощо. Тепер до них додали ще одну руйнацію. І, схоже, не останню…

Кропивницький може стати музеєм порожніх п'єдесталів під відкритим небом. Може-таки ''героїв двох війн'' не варто нищити, вони заслуговують іншого, справді патріотичного використання. Не кажу вже про цінність гранітної стіни та двох бронзових статуй… Пропоную варіант, який застосовують у деяких містах, зокрема у Одесі. Там на території колишнього заводу ''Пресмаш'' довгий час стояв пам'ятник ''вождеві світового пролетаріату'' В. Леніну. Місцевий скульптор Олександр Милов, не руйнуючи фігуру, перетворив її на образ головного персонажа фантастичної кіносаги ''Зоряні війни'' Дарта Вердера. Причому, подібний монумент кіногерою створено вперше у світі! Колишній завод став місцем офісів і готелів. Уявляймо – скільки людей щодня оглядають творіння талановитого митця!..

Для фахівців не складатиме перепон і зовнішня зміна ''героїв двох війн''. Монумент можна перетворити для вшанування захисників України від московських агресорів: бійців Збройних сил України та Територіальної оборони, наприклад. Для цього варто дещо змінити військове обмундирування обох скульптур та прибрати беззмістовні гасла і тексти зі стели та п'єдесталу. Не сумніваюся – пам'ятка перетвориться на одну з кращих в Україні. І на сьогодні – майже задарма. Що корисніше: монумент Слави перевтілити на унікальну пам'ятку скульптури чи засмічувати місто черговим ''художнім'' звалищем? Хочу почути думку справжніх фахівців! Наголошу – ФАХІВЦІВ!

Юрій Матівос

Надрукувати