Феліксу не минуло ще й сімнадцяти, коли влітку 1879 року в Єлисаветграді давав концерти Модест Мусоргський, що гастролював півднем імперії із співачкою Дариною Леоновою. Ця подія запам'яталася і Мусоргському. В листі до В.В.Стасова, розповідаючи про знайомство з «милым» і «весьма передовым» сімейством Блуменфельдів, він пише: «Все наши музикусы там доподлинно известны, и беседа наша летела как бы в самом Питере».
Книга Соломона Волкова «История культуры Санкт-Петербурга», за словами очевидця тих гастролей в Єлисаветграді, відомого громадського діяча Якова Гордіна, написана з «агрессивной выразительностью», як і музика самого Мусоргського, дає ширшу картину таланту і творчості музканта Фелікса Блуменфельда.
Він народився у селі Ковалівка (Херсонська губернія; нині мікрорайон Кропивницького) 7 (19) квітня 1863 року у єврейській родині вчителя музики й французької мови. До 12 років займався в класі Густава Нейгауза (батько Генріха Нейгауза), що доводився Блуменфельду чоловіком його старшої сестри Марцеліни (Ольги Михайлівни). Батьки хотіли бачити дитя знаменитістю. Тому перше знайомство родини з гастролером Мусоргським не було випадковістю – родичі шукали покровителя для свого вундеркінда – його запросили погостювати в їхній домі.
Тож з 17 років юнак став постійним учасником зборів об'єднання композиторів «Могутня купка», куди його привів новий знайомець. З легкої руки того ж Мусоргського, приїхавши до Петербурга для вступу в консерваторію, протеже композитора невдовзі познайомився з іншими членами «Купки». Проникливий Стасов, враз оцінивши талановитого юнака, представив його в салоні Олександри Миколаївни Молас (в дівоцтві Пургольд). Тут на зібраннях цвіту музичного Петербурга панувала серйозна творча аура, а доброзичливість атмосфери поєднувалась з безпристрастною фаховою критикою. Володарка дум музикальної молоді Петербурга, чудова співачка, розумна, добре освічена Олександра Миколаївна брала активну участь у справах «Купки» і була особливо близькою з Мусоргським. На музичних вечорах знаменитої співдружності вона, під акомпанемент автора, а потім Блуменфельда, виконала вперше майже всі вокальні твори Модеста Петровича.
У 1881-1885 Блюменфельд навчається в Петербурзькій консерваторії у Ф.Ф.Штейна (фортепіано) і М.А.Римського-Корсакова (композиція). Поява Фелікса у столиці не минула непоміченою. Він відразу став своїм у тому середовищі, дуже швидко завоював симпатії колег. «…Красивый, стройный, обаятельный, неуёмный темперамент, азартность натуры... Мы все обожали его и не обожать его было нельзя», – згадував племінник Фелікса Блуменфельда Генріх Нейгауз.
Участь Фелікса у інтелігентських тусовках не обмежувалась акомпанементом. На «оперних ранках», де вперше повністю виконані опери Мусоргського «Борис Годунов» і «Хованщина», уривки з його ж «Сорочинського ярмарку», Блуменфельд проводив усю підготовчу роботу зі співаками – солістами Маріїнської опери М.Луначарським, Д.Леоновою, М.Корякіним, слідкував за репетиціями, постійно виконував фортепіанні партії.
Блуменфельд формувався під впливом мистецтва А.Г.Рубінштейна й М.О.Балакірєва і виступав як піаніст-віртуоз, блискучий інтерпретатор своїх та чужих надбань. Дивовижна здібність читати ноти з листа, незалежно від почерку автора і технічної складності музики, дозволяла йому грати тільки-но створені фортепіанні п'єси Чайковського, Балакірєва, Глазунова, Лядова, переклади для фортепіано симфонічних п'єс Римського-Корсакова, Бородіна, Мусоргського...
У «Воспоминаниях о Римском-Корсакове» В.В.Ястребцев наводить перелік вокальних творінь Мусоргського і Даргомизького (більше 30!), виконаних під фортепіанний супровід Блуменфельда лише на одному з вечорів. Іншого разу – під його ж акомпанемент вперше повністю прозвучала опера Мусоргського «Женитьба». Римський-Корсаков довіряв Феліксу виконання нових творів не тільки в домашньому колі, а й на офіціних показах в Маріїнському театрі. Так, завершивши і відредагувавши після смерті Мусоргського його «Хованщину», Римський-Корсаков в 1883 році вперше явив її на засіданні театрального комітету Петербурзьких імператорських театрів. Під фортепіанний акомпанемент двадцатирічного Блуменфельда, Микола Андрійович сам проспівав всі вокальні партії опери. «Хованщину» до постановки не прийняли. Зі слів Римського-Корсакова, дізнавшись про це, геть знервований Фелікс від стресу ледь не втратив свідомість.
Кінець XIX-початок XX століття – щасливий період в творчому та особистому житті музиканта. В 1884 році він одружився з дочкою єлисаветградця В.І.Анастасьєва, красунею Марією. Лютий 1885-го приносить їм дочку Ніну, а через кілька літ народжуються ще двоє діток – Наталія та Віктор. В родині поселився матеріальний достаток. Дебютувавши в 1887, активно концертував у містах Росії, виступав в ансамблі з Л.С.Ауером, О.В.Вержбиловичем, П.Сарасате.
На початку 900-х років в домі Римського-Корсакова і на вечорах у Стасова з’явився Ф.І.Шаляпін. Зазвичай його прихід створював ажіотаж, змінював програму зустрічі. Молодой співак, прекрасно розуміючи, в яке середовище він потрапив, співав спочатку багато і охоче. Акомпанував йому завжди Блуменфельд. Бувало, Шаляпін співав усі партії вибраних опер. Наприклад, «Моцарта і Сальєрі» Римського-Корсакова. Іншого разу, також з колишнім єлисаветградцем, в розпал гарячої суперечки про значення «Камінного гостя» Даргомизького, Шаляпін без підготовки, проспівав три картини з опери. А якось видав «Скупого лицаря». Очевидець казав, що центральна сцена потрясаюча, а достойним партнером співака був Блуменфельд, який за роялем умів замінити цілий симфонічний оркестр.
Імпульсивний, вередливий, нетерпимий до явних і вигаданих огріхів партнерів, Шаляпін ніколи на поради й поправки від Фелікса Михайловича не ображався і не скандалив. Той був для співака не просто чутливим інтерпретатором, а рівноцінним партнером, близьким за духом і художнім смаком. Вони виступали і в публічних концертах. Серед шедеврів Мусоргського разом відтворили арії Досифея з опери «Хованщина», Полководця і Трепака з циклу «Пісні і танці смерті», знамениту «Блоху», монолог царя Бориса з «Бориса Годунова».
Музична діяльність Блуменфельда протікала плідно і в різних напрямках. В 1885-1905 й 1911-1918 роках Блуменфельд викладав у Петербурзькій консерваторії, де швидко дістав визнання й авторитет. В Маріїнському театрі (1895-1911) успішно складалась оперно-диригентська кар'єра. Працював там концертмейстером, а з 1898 – диригентом, керував прем'єрами опер «Сервілія» й «Сказання про невидимий град Кітеж» Римського-Корсакова. Виступав в «Російських симфонічних концертах» у Петербурзі (в 1906 з першим виконанням у Росії Третьої симфонії О.М.Скрябіна). Віденьська опера запропонувала йому дуже вигідний контракт для роботи в своїх стінах, однак Блуменфельд відмовився.
В петербурзьких концертах звучали фортепіанні та симфонічні твори самого музиканта. На афішах Петербурга, Москви, Варшави часто з'являлось ім'я Блуменфельда-піаніста, але музичні критики не раз жалкували, що виступає він не так часто, як хотілося б. Травень 1907 року ознаменувався циклом симфонічних концертів в паризькій Grand Opera, парижани почули уривки з опер «Князь Ігор» Бородіна, «Снігурочка» Римського-Корсакова і «Борис Годунов» Мусоргського. Бориса Годунова і Володимира Галицького виконав Шаляпін. Диригент – Блуменфельд. Успіх був настільки великий, що дирекція театру і організатор концертів С.П.Дягілєв вирішили в наступному сезоні дати «Бориса Годунова» повністю. У 1908 році в Grand Opera під орудою Блуменфельда відбулось сім спектаклів «Бориса Годунова» з Шаляпіним у головній ролі. Опера мала небувалий для Парижа успіх. Всі квитки на вистави розпродані. Відкрта генеральна репетиція пройшла під суцільний грім овацій, до яких приєднався оркестр Grand Opera.
Взимку 1909 року, в розквіті творчих сил, його вразила тяжка хвороба – крововилив у мозок, наслідком якого став правосторонній параліч. Якийсь час він обмежився лише педагогічною работою. Однак, після переїзду до Києва у 1918 році, Фелікс Михайлович повернувсяся до концертної діяльності. Під його управлінням оркестр імені М.Лисенка виконував російську класику, в фортепіанному ансамблі з Генріхом Нейгаузом він грав власні переклади симфонічних набутків російських композиторів, акомпонував у концертах співачкам Ніні Кошиць і Ользі Бутомо-Названовій. Там звучали уже відомі твори Мусоргського, Римського-Корсакова, Бородіна та нові опуси композиторів-початківців. Молодший сучасник Блуменфельда, композитор і віолончеліст Михайло Мішле, більше шістдесяти літ проживши в Америці, з теплотою згадував щиру увагу прославленого маестро до нових творів молодика, які співала О.Бутомо-Названова.
У 1918-1920 Блуменфельд очолював Державний музично-драматичний інститут імені М.В.Лисенка в Києві. У 1920-1922 – ректор Київської консерваторії. Там у фортепіанному класі Блуменфельда студенти грали Балакірєва, Мусоргського, Глазунова, Рахманінова. Більшість цих композиторів Фелікс Михайлович чув у авторському виконанні, і тому його власна гра та коментарі мали особливу вагу. Ті, хто весною 1921 року знаходились в актовому залі Київської консерваторії, на все життя запам'ятали, як виконав Третій фортепіанний концерт Рахманінова разом з Блуменфельдом і «Картинки з виставки» Мусоргського самостійно випускник консерваторії, блуменфельдовский учень, 17-літній Володимир Горовиць.
Помер Блуменфельд у Москві 21 січня 1931 року. Покоїться в Київі на Байковому цвинтарі.
Леонід Багацький