Майбутньому актору та режисеру Костянтину Параконьєву довелося народитися в період бурхливих політичних подій, які з приходом більшовицького режиму сколихнули усі сфери життя. Та не дивлячись на складне дитинство і тернистий творчий шлях, уродженець села Володимирівка, що на Кіровоградщині, зумів реалізуватися у тій сфері діяльності, яка була визначена для нього долею.
Костянтин Йосипович народився 8 вересня 1920 року в багатодітній родині педагога і селянки. Тяжка праця в селі та віддаленість від міських осередків освіти не завадила молодому Параконьєву успішно закінчити 10 класів середньої школи №25 м. Кірова (так до 1939 року називався Кропивницький). Після закінчення школи юнак не повернувся до села. Він вирішив розвивати свій талант у драматичній студії міського Палацу піонерів. Під керівництвом режисера С. Бабіча Костянтин засвоював основи театрального мистецтва і поглиблював літературні знання.
Під час навчання у драматичній студії важким ударом для хлопця стала звістка про ув’язнення батька. Старшого Параконьєва засудили за буцім-то його прагнення підірвати авторитет радянського режиму. Після того, як Йосипа Івановича відправили до концентраційного табору, хлопець більше не мав зв’язку з батьком. Дарма, що в 1957 році, з настанням періоду відлиги, родина отримала листа від органів влади з повідомленням про те, що звинувачення з Йосипа Івановича зняті у зв’язку з відсутністю складу злочину.
1940 рік став знаковим в біографії Костянтина, адже він вступив на навчання до Кіровоградського педагогічного інституту ім. О. С. Пушкіна. З першими успіхами на літературному факультеті в життя юнака прийшло ще одне гірке розчарування: навчання доведеться припинити у зв’язку з початком війни. На Кіровоград насувалась фашистська армія, тож хлопець розраховував на допомогу керівництва Палацу піонерів, з яким мав тісні зв’язки. Дирекція пообіцяла забрати Параконьєва в евакуацію, та натомість тихцем залишила місто, покинувши юнака напризволяще. З Кіровограда довелося тікати до села Косогорівка, де мешкали родичі родини Параконьєвих. Там Костя разом з молодшим братом влаштувався на роботу до художньої майстерні, де працював до 1943 року. 1943 Костянтин влаштовується до хору російсько-українського театру, де працював майже рік.
Після перелому у війні німці, що залишали Кіровоград, масово вивозили молодь то трудових таборів. Так молодий митець у грудні 1943 потрапив до табору для східних робітників. Там він пробув аж до травня 1945, після чого був звільнений радянськими бійцями. 24 серпня 1945 року Костянтин Йосипович повернувся до рідного Кіровограда, де почав нову сторінку біографії.
Діяльність Параконьєва-актора в обласному музично-драматичному театрі почалася 15 вересня 1945 року.
«Першою роллю на сцені міського театру стала роль Ніла Дудукіна у виставі «Без вини винні» за твором Олександра Островського. Спочатку режисери довіряли актору-початківцю маленькі епізодичні ролі, в яких він зумів досягти вершин акторської майстерності. Прикладом може служити роль Кобзаря у виставі «Тарас Бульба» за Миколою Гоголем», – знаходимо інформацію про актора на сайті бібліотеки ім. Д. І. Чижевського.
Творчий шлях актора в нашому місті був складним. Параконьєв володів великою майстерністю (подекуди – вищою, ніж колеги), але отримати звання «Заслужений артист УРСР» довгий час не міг. Тільки-но адміністрація театру подавала документи для присвоєння звання, ситуацію псували анонімні доноси. Костянтину Йосиповичу не могли забути років перебування в окупації. Проте актор не опускав руки, бо працював не для нагород, а для себе і для людей.
У 50-ті роки минулого століття по-справжньому яскраво загорілася зірка Параконьєва-актора на місцевій сцені. До того часу він вже накопичив достатньо досвіду, аби створити такі неперевершені образи, як образ Федора Протасова («Живий труп» Л. Толстого) та актора Сатіна («На дні» М. Горького). Крім того ним було поставлено багато вистав, найбільш яскравими з яких стали «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого, «Людина з зірки» К. Ветлінгера та «Сержант міліції» І. Лазутіна.
7 березня 1970 року Костянтин Параконьєв виконав головну роль у виставі режисера С. Сміяна «Ярослав Мудрий».
«Роллю Ярослава Мудрого актор сказав нове слово в українському театральному мистецтві. Вистава привернула до себе увагу театральної спільноти і широкого кола глядачів, а плідна співпраця актора з режисером принесла великий творчий успіх», – мовиться в статті, оприлюдненій на сайті бібліотеки ім. Д. Чижевського.
Роль князя була настільки успішною, що молодший брат актора, Віталій, навіть вирішив написати з нього портрет в образі. На жаль, старшому братові не судилося оцінити завершену роботу, бо 22 березня 1987 року актор помер.
Роль Ярослава Мудрого вважається однією з найскладніших у світовому репертуарі. Але Костянтину Параконьєву був під силу образ будь-якого історичного характеру та філософського змісту. Після постановки С. Сміяна були ролі в психологічних драмах (Гречаний — «Рідний дім» І. Шамякіна), в зарубіжній класиці (Ренар — «Марія Тюдор» В. Гюго) та зарубіжних комедіях. Великий успіх актору принести «Маруся Богуславка» М. Старицького та «Енеїда» І. Котляревського. Ці постановки прославили не тільки ім’я виконавця головних ролей, але й сцену місцевого музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького.
Колеги по сцені називали Костянтина Йосиповича не просто талановитим актором, а справжнім інтелектуалом. Перед кожною новою роллю він глибоко занурювався в історію створення роману чи повісті, по мотивах яких планувалась постановка. Великий успіх став можливим завдяки здатності глибоко вживатися у роль. Крім таланту Параконьєв мав такі якості характеру, як інтелігентність та прагнення знаходити в кожній людині творчу натуру. Вірним помічником на сцені стала дружина Тетяна. Жінка була акторкою балету і грала другорядні ролі, але усі важливі рішення стосовно театрального життя подружжя приймало разом.
На сцені Параконьєв прожив сорок два роки. Упродовж цього періоду він талановито перевтілювався у більш ніж 400 образів. Костянтин Йосипович був одним з тих радянських акторів, котрим дивом вдалося поєднати творчу діяльність в театральній і кінематографічній сферах. Колегами по знімальному майданчику були такі талановиті постаті, як Іван Миколайчук, Михайло Пуговкін та Борис Брондуков. У 1962 році вийшла перша кінематографічна стрічка за участю Параконьєва – «Дивак-людина». Далі були «Сон» (1964), «Сімнадцятий трансатлантичний» (1972) та «Повість про жінку» (1973).
Годі й перераховувати вистави, в яких грав кіровоградський актор Костянтин Параконьєв. Але крім акторської майстерності він проявив ще й режисерський талант. У 1967 році ним була створена постановка «Бережи мою тайну». 1969 – «Пам’ять серця» О. Корнійчука, 1972 – «А зорі тут тихі…» за Б. Васильєвим, 1985 – «Заграва над Хортицею» П. Ребра. Усього Параконьєвим одноосібно було створено близько сімнадцяти вистав. Остання – «Потомки запорожців», поставлена 1985 року на сцені Запорізького музично-драматичного театру.
Параконьєв – представник золотої плеяди акторів місцевого театру, про якого теперішнє покоління містян майже нічого не знає. Хлопець з невеликого села, що неподалік Кропивницького, у найскрутніші періоди історії зміг не тільки вибитися в люди, але й розкрити свій непересічний талант.
Анна Закревська, kropyvnytski.com.ua