Про театральне життя Долинської й Березівки узнав від Владислава Сердюка, (див. Інгульський степ. Вип.lX, стор.98-104). Віднайдені театральні афіші розповідають, що 17 жовтня 1898 року – день народження Долинського народного театру. В ньому грала місцева любительська трупа, виступав з концертами український хор, вистави демонстрували приїжджі трупи. Поки що відомо близько 40 афіш із їх виступами в кінці 90-х та в 1908-у роках. Ставились, крім "Наталки Полтавки", "Наймичка" Карпенка-Карого, "Женитьба" Гоголя, "По ревізії" Кропивницького, інші автори. Між виставами чи після них часто виступали чоловічий і жіночий хор в національних строях під керівництвом Кулакова або грав оркестр, про що повідомлялось на афішах, називався його дирегент – Письменний.
У 1919-1920-у роках зусиллями Григорія Колоса Племінник українського отамана живе в будинку родини Зінов’єва — Кропивницький час-тайм — www.chas-time.com.ua драматичний гурток організували в селі Березівка. З часом тут створили струнний оркестр. Перша п'єса "Сватання на Гончарівці" поставлена 19 грудня на релігійне свято Миколая, пройшла з небувалим успіхом у селах Інгуло-Кам'янка та Грузькому. Ставили "Шельменка-денщика", водевіль "Кум мірошник", інші вистави. Не відставав хоровий гурток. Співали "Бандуру" Давидовського, "Вечорниці" Ніщинського, майже увесь репертуар Лисенка, Леонтовича, Степового, Заремби. Виконували "Б'ють пороги", "Де ти бродиш, моя доля", "Чуєш, брате мій", "Туман хвилями лягає", "Чорнії очі". Як тільки появлялась нова річ, вона потрапляла у репертуар хору. Кращий світський хор був лише в Долинській, ним керував Хоруженко Євмен Степанович, який також грав на бандурі. А ось кращого церковного співу не було ніде. Регентом був Григорій Колос.
На цей час Україну окупували більшовики. В 1922-у арештували Григорія. А почались арешти із станції Долинська. Першими заручниками органів стали Хоруженко Є.С. і Віра Щербина, її брат грав на бандурі, був актором, виступав у трупі Саксаганського в Києві.
Хоруженка Аркадія Євменовича, керівника будівельних організацій Долинського району знав особисто. Не важко було догадатись хто для нього був керівник хору і бандурист зі станції Долинська. Пошуки родини Хоруженків це підтвердили. І хоч його прямих нащадків вже немає: Аркадій Євменович відійшов за межу в 2003-у, його син Євген, у 2013-у, пані Надія, невістка і вдова, виявилась інформованою з питань, які мене цікавили. Вона ретельно зберігає зібрані свекром матеріали про його батька: копію трудової книжки, архівну довідку, світлини...
Народився Євмен Степанович у мальовничому, з історичними українськими традиціями містечку Решитилівка, неподалік Полтави 17 вересня 1889 року. З 1906-о на станції Долинська: ремонтний робітник, конторник, рахівник, старший рахівник, з 1923-о, бухгалтер Долинського союзу споживачів, одночасно керівник одного з найкращих в окрузі чоловічого та жіночого хорових колективів, бандурист.
Місцева влада, очолювана московським більшовиком, не могла змиритись з україномовним, патріотичним пісеним репертуаром Євмена Хоруженка. В 1923-у судом надзвичайної сесії Катеринославського суду за контрреволюційну діяльність його вперше засудили. Переслідування тривало й після відбуття покарання, не зважаючи на те, що хоровими колективом керував уже інший. Уникаючи переслідувань, з 1927 по 1930 рік працював на будівництві "Дніпробуду", повернувшись в Долинську, змушений міняти робочі місця, виїжджав до Кривого Рогу. В другій половині 1937-о Долинський район передали у адміністративне підпорядкування Миколаївської області. Це був час розгулу політичних репресій. Долинчан, що потрапляли в миколаївські тюрми, чекали грати й заслання або фізичне знищення. Арештованого 17 жовтня 1937 року Хоруженка Є.С. згідно виписки протоколу N5 засідання трійки при УНКВС по Миколаївській області від 14 листопада 1937 року засудили до вищої міри покарання, розстрілу. 25 листопада вирок виконано…