5 червня 1917 р. у власній лабораторії м. Чита бандити убили справжнього шляхтича, козацького нащадка роду Ковбасенків, 59-річного Івана Степановича Дудченка, відомого лікаря-епідеміолога, мікробіолога, епідеміолога, дослідника чуми в Забайкаллі.
19 вересня (01 жовтня) 1857 р поблизу м. Новомиргород Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині Кіровоградська обл.) народився Іван Ковбасенко. Син поміщика мав гарну домашню школу, потім Златопільське дворянське училище, закінчив Колегію П. Ґалаґана (1880), медичний факультет університету св. Володимира (1885) у Києві. За працю «Будова та розвиток надниркових залоз» студент Ковбасенко отримав нагороду – золоту медаль. Далі – лікарська практика, робота над науковими розвідками, друк… і тут прийшла думка змінити прізвище. Так випускник університету змінив прізвище Ковбасенко на дівоче прізвище матері — Дудченко, тому тільки його перші наукові праці опубліковано під прізвищем Ковбасенко, від 1897 — під подвійним прізвищем, а після 1904 р — Дудченко.
Понад 20 років Іван Степанович займався лікарською практикою в Україні (в Одесі (в карантині), у Канівському повіті, Златополі), Середній Азії, на Уралі, в Сибіру, на Далекому Сході.
Під час російсько-японської війни очолював дезінфекційний загін Червоного Хреста. В 1906 р перебував на стажуванні у Німеччині.
У 1912 році Дудченко став першим завідувачем Читинської протичумної лабораторії. Займався її технічним оснащенням, підготовкою кадрів й організацією наукової та протиепідемічної роботи.
Іван Дудченко одним із перших обґрунтував бактеріологічну природу дитячих проносів. Запропонував методику лікування трахоми. Удосконалював способи транспортування поранених з поля бою. Перебував у Киргизстані, де вивчав народний побут для Київського акушерсько-гінекологічного товариства і розробив модель дитячої колиски, що відповідала нормам гігієни.